Яшка виграв — дід Грицай поліз під більярд і, супроводжуваний сміхом присутніх, кукурікав.
— Годі, дитинко! Вилазь! — натішившись, змилувався Яшка. — Чи, може, ще одну партію хочеш? Але ж програєш… До ранку кукурікатимеш!
Сердитий, спітнілий, Грицай важко вилазив з-під столу.
— Все-таки ти шкет, дитинко! — знущався Яшка. — Захотів виграти!.. Та чи знаєш ти, що сам Гарольд, король одеського більярду, мене хвалив, коли я там був на гастролях! Да, да! В присутності всіх світил більярду. Він сказав, що бачить в моїй особі майбутнього короля Києва!.. Тепер ти розумієш, що це означає? Зарубай собі на носі. Гаразд, дитинко, не будемо сперечатися, у мене сьогодні гарний настрій. Да-а, щоб не забути! Оскільки ти великий любитель цієї цікавої гри, запрошую тебе і того благородія, щоб прийшли наступної неділі в кращий готель міста. Здається, «Кон-тинь-нянь-таль». Там відбудеться цікава дуель між мною і маестро Філімоном! Пулятимем десять партій! Хто виграє шість, той і король! Так що приходьте! Не пошкодуєте. Шикарний випивок до ранку і прочеє…
— Чим порадуєте, ваше благородіє? — підходячи до столика, за яким сидів Шкалик, спитав Грицай.
— Радуватися нема чого! — махнув той рукою. — Наче крізь землю провалилася бісова мадамочка!.. Чи не набридло тобі ото кожного вечора під столом… кукурікати?
Неквапом розгладжуючи сиві вуса, Грицай ледь чутно зашепотів:
— Все одно колись доконаю того бандюгу. Буде він у мене всеньку ніч кукурікати!
— Ой, дивись, діду! Він тебе скоріше доконає! Жарти з ним погані!
— Не лякай! Ти краще скажи, коли борг повернеш?
— Який борг?
— Не прикидайся дурником!.. А п’єш, жереш ось!
— І скаже таке! — Шкалик поблажливо посміхнувся. — Ти ж пригощаєш!
— Так не задаром же! Чи ти, думаєш…
— Не скигли! — Шпаликове обличчя виказувало невдоволення. — Наступного разу я замовлятиму!
А через тиждень, як і домовились з дідом Грицаєм, Шкалик завітав до готелю «Континенталь». В новому костюмі-трійці, з двома орденами на грудях, дід в’юном крутився біля більярдного столу, вибирав киї. Виймаючи з кишені золотого годинника, хитро посміхаючись, підступив до Шкалика:
— Хто програє, нам байдуже! Головне, що ми з тобою виграємо! Дармова випивка та й закусочка добряча! Тим більше, — голосно крикнув, щоб усі почули, — я секундант у Яші! А у тебе, — вже тихіше, — нічого нового?
— Та бачиш же.
— Їх високоблагородіє вчора давав розгін своєму заступникові. Кулябко пообіцяв через тиждень доповісти про місцезнаходження підпільної друкарні. Отож дивись, голубе, коли б тебе, замість отої жіночки, в буцегарню не посадили!..
Красива чорноока дівчина, у довгій, бузкового кольору, сукні, обвішана коштовностями, в супроводі фертиків з подільських і бессарабських притонів, увійшла до залу.
— О! І ваше благородіє вже тут! — усміхнулась красуня.
Шкалик ніяково знизав плечима і допитливо зиркнув на Грицая.
— Авжеж, пані Вєро! Сам Яша мене запросив!..
— І за кого, коли не секрет, уболіваєте? За Яшу чи, мо’ за Филимошку?
— За Яшу, пані Вєро!
— Похвально, ваше благородіє!.. Ти, я бачу, хлопець тямковитий! Будеш старатись, далеко підеш! Нам такі потрібні!
— Красно дякую, пані Вєро! Рад старатись! — із вдячністю поцілував їй руку.
Божественна! — повернувся Шкалик всім корпусом до Грицая.
— Тю-ю!.. Може, вже й вклепався!
— А що? Чи я не козак?
— Та чи знаєш ти, хто вона?
— Вперше бачу! Але ж…
— Стривай! — перебив Шкалика. — Ти й справді не знаєш?.. А їх високоблагородіє не нахваляться нею! Найкращий агент! Пора своїх знати!
— Звідки ж мені знати? — Шкалик очікувально дивився на діда. — Скільки я у вас? Менше місяця!
— Хвалилась якось сп’яну Вєрка, — не звернувши уваги на слова Шкалика, продовжував той. — Коли служила тюремною наглядачкою, то зголосилась добровільно виконувати роботу ката. За кожного страченого арештанта мала по червоненькій[11]. Скільки загубила людських душ, вже й сама не пам’ятає! А ти… «божественна!» Будь обережний з нею! Супроти слово скажеш — на той світ, сміючись, відправить! Давно її знаю, хитра тварюка!
Претенденти на звання короля київського більярду стояли кожний в оточенні своїх прихильників. Високий, ставний Яшка Одноокий — з чорною пов’язкою на оці, в новій, бездоганно випрасуваній фрачній парі. З його тонкої шиї звисав канарковий довгий шарф. Филимон — низенький, товстий, з дряблуватим обличчям, великою лисиною, в пом’ятих картатих штанях і сюртуці.