— Панове! Секунду уваги! — худорлявий, на голову вищий від усіх присутніх чоловік з неслухняним густим чубом підійшов до більярда. — Сьогодні ми зібралися тут, щоб достойно оцінити поєдинок най сильніших гравців нашого міста. Яшк… е-е-е… Якова Рафаїловича Шкібтана з Подолу.
Погляди присутніх схрестилися на Яшці. Ого! Видать, у нього й прізвище справжнє є! А то Одноокий і Одноокий! А він, тримаючи кий в обох руках, ступив крок наперед і поклонився.
— І Филимона Панкратовича Щебетковського з Шулявки.
Филимон розтягнув губи в посмішці, показуючи золоту коронку, і нервово закивав.
— На титул короля більярду! Поєдинок з десяти партій! При рахунку 5:5 королем залишається ще на рік Филимон Панкратович! Хто програє — поїть… е-е-е… вшановує нового короля і всю чесну компанію! Призів не буде!.. До ваших послуг вино, горілка, коньяк, закуски! І… чарівні дами! Отож, шановні маестро, хай вам щастить! — закінчив високий чоловік.
Засвітили світло: за вікном уже була ніч, тиха й задушлива. Повідчиняли кватирки — нічим дихати. Тоненький серпик місяця повис у темному небі й, здавалося, споглядав людей, які товпилися біля більярдного столу.
Було зіграно дев’ять партій: п’ять виграв Яшка, чотири — Филимон. Їхні асистенти, озброївшись киями, старалися хоч трохи відтіснити натовп від гравців, які, лаючи один одного, продовжували жорстоку боротьбу за звання короля.
Десята партія проходила з переконливою перевагою Яшки. Хвилин за десять Филимон вкочує у лузу три кулі — 5:5. Але Яшці щастить — 7:5. Филимон, скрегочучи зубами, рве на собі сорочку:
— Все одно тобі амба!
А Яшка під схвальні вигуки прихильників забиває дві останні кулі.
Його підхоплюють і підкидають вгору, вітаючи з перемогою. Скориставшись безладдям, Филимон вибігає із залу.
Втікача наздогнали, грубо схопивши за фалди широкого піджака, привели на розправу до новоспеченого короля.
Яшка стояв спиною до більярдного столу й руками спирався на його виступи.
— Ну, Филимоне Панкратовичу, а за бенкет платити хто буде? — з фальшивою чемністю запитав Яшка. — Губернатор чи, може, пан Бродський?
— Та я… — закліпав очима Филимон.
— Викладай, падлюко, гроші і мотай звідси на свою Шулявку!
— Скільки, Яшо?
— Навіщо питати, Филимоне Панкратовичу? Як домовились! Пєтєньку і дві катєньки[12]… Прибити б тебе тут?
— Яшенько, не погуби! — впав навколішки Филимон.
— Мерзотник ти! Не ганьби своїх! Убивати тебе не буду! Йди звідси геть!
До ранку в банкетному залі ресторану при готелі «Континенталь» гуляли. Рікою лилася горілка, вино, коньяк. Горлали: «Віват королю!»
А на світанні дружки Яшки Одноокого взялися бити посуд, ламати стільці. Яшка, який пиячив в окремому номері, наказав привести Шкалика. Того знайшли під столом.
— Зробіть з нього людину! — гидливо наказав Яшка. — Свиня паршива, зовсім пити не вміє.
Шкалика роздягли і вилили на нього двоє відер води.
— Залиште нас! — наказав Яшка.
Шкалик натягував на мокре тіло одежу, ковзаючи байдужим поглядом по Вєрочці, яка спала на вузькій канапі.
— Ось тепер бачу, — зверхньо посміхнувся Яшка, — що з тобою можна серйозно говорити. Випєй!
Шкалик випив і почав длубатися виделкою в тарілці. Яшка, відхилившись на спинку крісла, спитав:
— То ти, твоє благородіє, тієї мадамочки іще не зустрічав?
— Якої мадамочки? — аж підскочив Шкалик.
— Що з Левашовської підпільну друкарню сплавила.
Шкалик спантеличено гикнув і почав тверезіти.
— Не треба грати з Яшкою у піжмурки, ваше благородіє. Яшка все знає!.. Не там шукаєш.
— А де треба? — нетерпляче спитав Шкалик.
— На Прорізній, ваше благородіє. І за що тільки платять таким бовдурам? Тебе ж не сьогодні-завтра Спиридович в буцегарню посадить! А я тебе виручити хочу! Скажу тобі ім'я мадамочки, де вона живе і адрес підпільної друкарні, але грошики пополам!
— Які грошики?
— З Яшкою жартувати не треба! — розсердився Одноокий. — Без тебе обійшлися б, але не можна підводити Спиридовича, у нас з ним домовленість. А тобі він обіцяв за платити щедро.
— Я згоден, — зітхнув Шкалик.
— А куди б ти дівся, твоє благородіє? — Яшка радо підвівся з крісла. — Значить, завтра ввечері. Прийдеш на Верхній Вал. Знаєш, де це?
— Знаю. А зараз чому не можна?
— Зараз у тебе ще голова порожня.
— Та ні, — наполягав Шкалик. — Чим скоріше…
— Ти ж п’яний, як свиня! Пшьол… виспись і приходь. Тільки нікому ні слова.
Шкалик вийшов. Яшка задоволено потер руки, підійшов до столу і хлюпнув у склянку горшки. А за вікном ще висла темнувата тиша, і Ілько, затамувавши подих, уважно слухав розмову в номері. Потім обережно спустився по ринві додолу і насторожено відійшов од готелю.