Тільки через тиждень Шкалик зустрівся з Яшкою.
Все летіло шкереберть. І мрії й надії. А він, дурний, думав: вислідить тих клятих соціалістів з їхньою друкарнею, одержить від пана підполковника винагороду, плюне на поліцейську службу й гайне до рідного села… На чужі гроші всі ласі! Легко сказати — віддати тому бандюзі половину! Все одно проп’є! А можна ж прикупити поля, волів, коней та й зажити своїм господарством, оженитися на багатій. Ні, не бачить Яшці не те що половини, а й гривеника! Ось тільки одержить, хай тоді шукають вітра в полі!
Майже тиждень подільські головорізи вшановували свого вожака, новоспеченого короля київського більярду. І чи до «їхнього благородія», плюгавенької поліцейської собаки, було королю?! За гроші він не хвилювався. Нікуди вони не дінуться. Вєрка — молодець! Винюхала і не своїм благородіям розказала, а Яшці. Чи не хоче його до себе прив’язати? З Вєркою він зійдеться полюбовно, а благородіє доведеться трохи полякати, а ні — перо в бік і все. Хіба що натякнути пузатому Кулябці, щоб якусь брязкалку за старання на груди йому повісили.
Ящина кімната, темна й вузька, освітлювалася єдиним вікном та настільною лампою. Яшка, ввійшовши з Шкаликом, підкрутив гніт — стало видно. На круглому столі, приставленому до вікна, стояли тарілки з наїдками, пляшки з напоями.
— Що, ваше благородіє, не подобається? — глянув Яшка на Шкалика. — Сідай!
Шкалик мовчки сів до столу, а Яшка, вже спокійніше:
— Моя Вєрочка, я тобі казав, накрила підпільну друкарню соціалістів. Як це вона зробила — не знаю! Це її собаче діло. За те їй гроші платять!.. Запам’ятай, ваше благородіє! Мадамочка, яку ти шукаєш, живе в домі пана Хрякова, на Костянтіновськой, 70. Зовуть її Булавіна Ніна Федорівна. А друкарня знаходиться…
— На Прорізній! — вихопилося в Шкалика.
— Точно, в двадцять другому номері. Зрозумів?
— Так, так, Яшо!
— Сьогодні вже пізно, — розмірковував Яшка. — Завтра рано підеш до Кулябка і все йому розкажеш. Але про Вєрку мовчи! Скажеш, що сам знайшов. А потім і грошики поділимо.
— Стривай, Яшо! — розгублено засовався на стільці Шкалик. — Кулябко суворо заборонив мені з’являтися у відділі! Я тільки ввечері зустрінувся з дід… з його людиною!
— Чхати на твого Кулябка!
— Я військовий, Яшо, — догідливо пояснив Шкалик. — А накази старших у нас треба виконувати.
— Гаразд! — Яшка ляснув долонею по столу. — Хай буде по-твоєму! Наші соціалістики зачекають! Гей! Савко! Проведи їх благородіє до його квартири! — наказав, коли той вскочив у кімнату. — Але щоб ні-ні! За це відповідаєш головою! Геть з-перед очей! Яшка гулять буде!
Шкалик і Савка вийшли. Від вікна метнулася Ількова тінь і зникла в мороці.
13
Після дощу, що пішов уночі, жебоніли струмки, поспішаючи до Дніпра, на вулицях стояли калюжі. Тінистою алейкою Царського парку в супроводі ад’ютантів та двох переодягнених жандармів здійснював ранковий моціон його високопревосходительство генерал-губернатор барон Клейгельс. А по Олександрівській поспішали на службу чиновники і з цікавістю поглядали на Маріїнський палац. Там жила мати Миколи II Марія Федорівна, яка щойно повернулася з Данії, де думала переждати революційні події в Росії.
Вона саме збиралася в Києво-Печерську лавру на богомілля, і молода баронеса, дружина генерал-губернатора, мала супроводжувати стару імператрицю.
На перший погляд здавалося, що в житті міста ніяких суттєвих змін не сталося. А насправді воно вирувало, вибухало гнівом протесту проти визискувачів. Новий навчальний рік в Імператорському університеті святого Володимира і Політехнічному інституті почався мітингами і демонстраціями. Студенти і молоді робітники, які приєдналися до них, хором скандували: «Геть самодержавство!», «Геть штрафи!», «Восьмигодинний робочий день!». На пивоварному заводі Шульца відбувся мітинг. З вимогами скороченого робочого дня, підвищення заробітної платні і надання політичних свобод виступили робітники Головних залізничних майстерень. Застрайкували робітники заводів Гретера і Криванека, Південноросійського машинобудівного, ковкого чавуну Унгермана і Неєдли, Деміївського цукрового, фабрики залізних виробів Лева, службовці управління Південно-Західної залізниці. Покрите чорним лаком ландо, запряжене парою баских коней, зупинилося біля Присутствених місць. Кучер, худорлявий і середній на зріст чоловічок, скочивши з високого сидіння, висунув підніжку й услужливо відчинив дверцята карети. Вийшла Шульгіна в розкішній голубого кольору сукні з палантином і в модному капелюшку з широкими полями. Переодягнені філери, які знічев’я никали біля входу в охоронний відділ, певне, чекаючи чергового розпорядження начальства, байдуже глипали на неї; мовляв, не таких красунь бачили.