Дорога вела по насипу, безмежними полями. Зрідка далеко-далеко крізь пелену дощу виднілося сільце — немовби чулося мукання корів, гавкіт собак, скрипіння журавля на колодязі — ті віддалені звуки, що чуються в шумі дощу, коли далеко у вечірньому тумані подорожній бачить селище.
Уже в темряві вони добралися до будки обхідника. Звідси до Низківки три версти.
— Давай зайдемо, — запропонував Генка.
— Нічого. Тільки час марнувати.
— Чого мокнути під дощем? Переночуємо, а завтра підемо.
— Ні. Мама турбуватиметься, та й ешелон можуть відправити.
— Фью! — свиснув Генка. — Його ще й через тиждень не відправлять. Крім того, ми ж ідемо з боку Бахмача, так що побачимо. Зайдімо! Хоч води нап'ємося.
Вони постукали. В огорожі зайшовся шаленим гавкотом собака, потім за дверима почувся жіночий голос:
— Чого тра?
— Тітонько, — тоненьким голоском пропищав Генка, — водички попить.
Собака за огорожею заметався на цепу і загавкав ще дужче.
Стукнув засув, і двері відчинилися. Через тісні сіни хлопці ввійшли, в низьку простору хату.
Хтось заворушився на печі, і чоловічий старечий, кашляючий голос запитав:
— Мотре, кого впустила?
— Синочків, — відповіла жінка, позіхаючи і чухаючи бік. — Водички просять. По гриби надісь ходили? — спитала вона хлопців.
— Еге ж.
— А куди йдете?
— У Низківку.
— Далекувато, — промовила жінка. — Куди ж ви це проти ночі?
— Та бачите, тітонько, — вхопився за це зауваження Генка, — я ж і кажу. Може, дозволите заночувати?
— А чого ж не дозволити! Місця не шкода. Куди ж ви вночі під дощем підете? Бачите, як періщить, — говорила жінка, стягуючи з печі і стелячи на підлозі кожух, — та й лихі люди теперечки вештаються, а то ще й під поїзд попадете. Ось, лягайте. До ранку задрімаєте, а там і дійти недовго.
Вона накинула клямку, погасила скалку і, крекчучи, полізла на піч. Хлопці вляглися на кожусі і швидко заснули.
Розділ 13
БАНДИТИ
І приснилася Мишкові якась плутанина. Жеребчик вороний з коротким хвостом, ніби віялом. Він пустотливо грається, закидаючи задні ноги, мчить по полю біля підніжжя стрімкої скелі. Всі сміються: Полевой, дідусь, Славик, Нікітський… Сміються. над ним, над Мишком. А жеребчик то зупиниться, нагне голову, капризно махає нею, то брикне ногами й знову мчить по полю.
Раптом… це не жеребчик, а кінь, величезний вороний кінь. Він з розгону кидається на скелю, на зовсім стрімку скелю, і видирається по ній…
Він видирається по ній, як величезна чорна муха. А Нікітський стукає по дереву рукояткою нагайки: «Тримай коня, тримай коня!»
Кінь піднімається повільніше й повільніше. «Тримай коня, тримай коня!» кричить Нікітський. Раптом кінь відривається від скелі, з страшенним гуркотом летить у прірву…
Гуркіт обірвався біля Мишкових ніг: відро ще раз дзвякнуло і затихло.
— Тримай коня! — знову крикнув хтось з хати надвір і вилаявся: — А, чорти, поставили відро тут!..
Чиркнув сірник. Тьмяна скалка освітила високого чоловіка в бурці. Надворі іржали коні і заливався несамовитим гавканням пес.
— Це хто? — спитав чоловік у бурці, показуючи нагайкою на хлопців, що лежали в кутку.
— Хлопчаки з станції, за грибами ходили, — похмуро відповів господар. Він стояв напівроздягнений, з скалкою в руках; розкуйовджена його борода тінню скакала по стіні. — Та вони сплять, чого ви турбуєтесь!
— Поговори… — крикнув на нього чоловік у бурці. Він підійшов до хлопців і нагнувся, вдивляючись у них.
І в той момент, коли пригадуючись сплячим, Мишко прикрив очі, над ним мелькнув колючий погляд з-під чорного чуба і папаха… Нікітський!
Нікітський підійшов до обхідника:
— Паровоз на Низківку пройшов?
— Пройшов, — похмуро промовив старий.
— Ти що ж, старий чорт, хитрувать? — Нікітський схопив його за сорочку на грудях, скрутив її в кулаці, притягнув до себе, і голова старого відкинулась назад.
— Гріха, — прохрипів старий, — гріха на душу не прийму…
— Не приймеш? — Нікітський, не випускаючи обхідника, вдарив його по обличчю рукояткою нагайки. — Не приймеш? Через годину повинен поїзд пройти, а ти в монахи записався? — Він ще раз ударив його.
Старий упав. Нікітський вибіг надвір.
Деякий час там чулися голоси, тупіт коней, і все затихло. Тільки пес продовжував гавкати і рватися на цепу.