Коли кучерявий з'явився на Ембу, управління було в Москві, а майстерня та інженери сиділи в Доссорі, адже це було єдине нафтове місце.
Кучерявий почав з того, що переніс управління трестом у Гур'єв. Це була така ж рисковита ідея, як і все, що робив він. Інженери не схотіли їхати в пустиню. Ніде було жити робітникам. На місці кваліфікованого робітництва не було зовсім, і взагалі майже не було робочої сили.
І от кучерявий з допомогою Жукова, Пермякова і місцевої парторганізації взявся реалізувати свою ідею. Робітники робилися техніками, техніки — інженерами, кочовники — кваліфікованими робітниками. Найбільш талановитих посилали учитись. Він сам учив на ходу тих, кого не можна було послати на учобу.
Він побудував нове місто з очерету. Почали приїздити інженери, геологи і геодезисти. Вони, дивуючись, находили, що робота спориться, декому з них довелося ставати вже під команду учнів кучерявого. Киргиз-казаки уперше за весь час існування земної кулі поробилися бурильниками, буровими майстрами, техніками, інженерами, геологами, лікарями, бухгалтерами, слюсарями, токарями, монтерами. Сімдесят процентів промислового пролетаріату на Ембі — вікові кочовники-казаки, а перед приїздом кучерявого їх було сім процентів.
Кучерявий сам вивчив геологію, більше того — він вивчив своїх геологів, але час уже сказати кілька слів про кучерявого.
Його прізвище Лаврентьєв. Колись він звався куди простіше: «Яшка». Його батько був вантажником, а сам він по професії мастильник при машині. Як він з мастильника, з помічника слюсаря зробився переможцем всілякої пустині, піскової, кочової, пошехонської, безкультурної, на півсотні років одкинутої від бігу нового життя? Він став членом партії більшовиків ще в тисяча дев'ятсот сьомому році.
Лаврентьєв — велике ім'я на Ембі. Немає жодного гвинтика на виробництві, жодного куточка в домах, жодного чоловіка на Ембі, що не нагадував би про Лаврентьєва. Але він не сам досяг того. З тисяча дев'ятсот сьомого року він не сам. Він працював у підпільних гуртках, йому давали книги, його любили й підтримували бакінські більшовики, ті вірні й скромні люди, чиї імена тепер відомі по найглухіших закутках усієї землі. Щоб не вони, він не був би Лаврентьєвим. Як і зараз, він міг би співати пісню про Ваньку-ключника, злого розлучника, та й по тому. Велика ненависть і велика любов Кучерявого Яші зосталися б недоспівані.
Він уславився вже за часів своєї роботи на промислі Ільїча в Баку, та тільки семирічна війна проти пустині маленького загону більшовиків зробила його тим, що він є тепер.
Після семирічної війни у вісімнадцятому столітті велика частина невеликої країни знелюдніла, зробилася пусткою, кріпаки-солдати загинули в війні. Після семирічної війни в прикаспійському степу невелику частину великої пустині назавжди завойовано для людей.
Ці люди, в більшості своїй кочовники-казаки, самі не могли звоювати пустиню, вони підкорялись їй, треба було попереду завоювати їхню середньовічну психіку.
Це зробив Лаврентьєв. Він був напочатку як стратег із штабом, але без армії. Він набирав, навчав свою армію на ходу, під час походу в пустині.
Він втручається в усе, забігши закурений, стомлений у бурову, він зараз же сам хапається за штуцерний кран фонтанного апарата.
І цей штуцерний кран — справа його рук, зроблений по його рисунках, цю ідею він вивіз з Америки.
У його феноменальній пам'яті, здається, зберігаються всі глибини всіх бурових, усі характеристики неокомських, аптських, альбських, сеноманських і сенон-туринських верств*, просвердлених на кожній буровій, поряд з тим фактом, що в такому то робітничому комунальникові попсувався водопровід, і з тим, що в театрального швейцара одросла борода, яку треба зголити, щоб не лякав глядачів.
Нестійким людям здається, що він не терпить заперечень, аж от м'який, тихий, рахманний інженер по експлуатації Кокушкін не піддається, вислухує досить неприємні речі, а далі рівним голосом уп'яте повторює, що газ з нуль два вигідніше одвести на таку то свердловину, щоб там побільшити тиснення, Лаврентьєв схоплюється, очі його вергнуть блискавки і от він погоджується.
Замість розбирати вишки, він «кочує» їх на нове місце.
Американці розбирають сталеві вишки й збирають їх на новім місці. Але цей американський метод для Лаврентьєва недосить американський.
Розбирати й збирати сталеву башту — історія довгенька.
Лаврентьєв підрахував, що він виграє чотири дні на кожній башті, і цього для нього було досить.
Під башту в сорок метрів увишки підладжуються полозки. У башту запрягаються трактори, верблюди, коні — всі тяглові засоби промисла. Вона суне степом як триніг марсіаніна. Це нові кочовники в стародавньому степу.