—Перевезу, Якове Васильовичу! — сипло сказав Костя.
Лаврентьєв швидко повернувся від вікна. Він чекав цих слів.
—За скільки днів?
— До першого травня. П'ятнадцять днів!
—За п'ятнадцять днів? Тільки всього! Треба ж ще поїхати подивитись. Га?
Але Кості вже не було. Він вийшов на двір.
— Заводь!
З ним поїхав дорожний майстер Бурлаков і зававтотранспортом Катін. Передовсім поїхали на Жилу Косу* пробувати ближчої дороги, що йде понад морем. У найвужчих місцях води було біля двохсот метрів, вода ще прибувала.
Вертаючись до Жилої Коси біля Асан Кет Кена*, сіли в стару остожину — глибокий рівчак, що оберігає сіно в стогові від скотини — її не видно було під водою.
Утрьох увійшли в воду і силкувалися зрушити машину. Машина не йшла, задні скати чимраз глибше закопувалися в дно остожини. Нарешті вона зовсім сіла, і радіатор став дибки над водою.
Надвечір надибали закинуту землянку і в ній, мокрі, пересиділи ніч. Уранці розламали землянку і понесли до̀щя й кілля до машини. Узялися підкочувати й підвлжувати колеса на дошках. Але машину так і не зрушили до вечора. Хліб скінчився ще вранці.
Другого ранку знов почали підкопувати й підважувати. Зававтотранспортом Катін, охлявши з голоду, зомлів. Та вдвох нічого не можна було зробити — комусь треба було керувати стерном. Отже Катіна одкачали водою і посалили коло стерна. Підкопали ще. Тепер це була ціла траншея, що виводила з остожини на рівне. Під передні й задні колеса підмостили очерет.
В обід другого дня вийшли з остожини й приїхали до Гур'єва. Звідти, взявши хліб, виїхали на Кос Чагил манівцями через Доссор, Сагиз та Бек-Беке і прийшли до дерев'яного мосту через Ембу. До мосту залишалося ще коло двох кілометрів мілковідця.
Костя скинув штани і побрів до мосту. Міст був наполовину знесений водою. Решта його стирчала посеред води, як тріска. Не було рації відбудовувати міст, його довелося б протягати на цілі кілометри в обидва боки. У річищі води було півтора-два метри, але вода начебто вже сходила. Дорожного майстра Бурлакова покинули в сусідньому аулі, він мав все ж таки спробувати відновити міст.
Напередодні першого травня, після цілої одісеї пригод, споруду для бурових верблюдами, кіньми, сімма вантажними машинами підтягли до води. Але моста не було: Бурлаков розповів, що вода не тільки не зійшла, а, навпаки, прибула ще на півметра. Він не зумів також роздобути підмогу — робочі руки. Завтра перше травня, і степовики не схотіли виходити на роботу в свято. Тепер глибока вода мала 220 метрів уширшки. Доводилося завертати додому.
Був ясний сонячний день. Постійний вітер-моряна*, південно-південно-східний, гонив степом хмари пекучої куряви. Летіли дрібні камінці. Понад шляхом аж у самий горизонт клуботів безкраїй струмінь пилу. Знесилений довгою путтю, Катін розстелив кожуха і ліг спати. За хвилину його обличчя і руки укрилися жовтим пилом, він став подібний до мертвяка. Кущі торішнього полину, збивані вітром, на мить затримувались коло нього, пурхали через руки й лице, але він спав — надто довга й безрадісна була путь додому. Дизелі, помпи, труби, станки на підводах, запряжених верблюдами, припалі пилом, чекали на сигнал до відступу.
— Уставай, — сказав Костя. — Готуй воротки*. Я привезу людей.
Уранці першого травня Костя з'явився з загоном комсомольців, яких він усю ніч збирав, кружляючи степом на вантажній машині. На плотах, збитих з того, що зоставалося від мосту, комсомольці перевезли на другий берег воротки і стали на воротках. З машин знято делікатні частини, і їх поволі потягли по дну тросами воротків. Верблюди ревли, не бажаючи іти у далеку воду, тоді перед ними пустили коня, найбільший, кладений, одногорбий верблюд застогнав, немов тяжко хвора людина, увійшов у воду і відразу перегнав коня, переступаючи довженними ступирями. Колеса забурювалися в намулуватому дні. рвалися канати воротків, верблюдячі горби та шиї стриміли над водою, як табун велетенських гагар, коні пливли, шофери сиділи згори на кабінках, колихаючи босими ногами в прохолодній воді.
Ще перед вечером усе перевезено на той бік, частини знову змонтовано на машинах, і вночі бурові приїхали на Кос Чагил. Ще раз справдилась теза, що «нема такого місця, де Костя не проїте!»
VIII. Водяна війна. Жахлива крадіжка. Нереальний берег. Чому осипли матроси. Географічна фантазія. Солона глина. Казак Сана опріснює солону глину. Лікування горілкою. М'ясоїди. Газовий фонтан. Сисой роззявляє рота. Востаннє справджується теза: «Нема такого місця, де Костя не проїде».