Від уральського козацтва зостався тільки дерев'яний кістяк станиці.
Ми ввійшли в неї ввечері, перейшовши міст на плашкоутах* з нового го̀рода. Під довгоденним вітром стиха рушив Урал. Тут не буває льодоламу, попереду вітер, гойдаючи важкі плашкоути, розмелює лід коло мосту, буксири й катери кришать його переднім-заднім ходом і сонце з'їдає чорні недоламки раніше, як вони встигають рушити вниз за водою. Ворони кружляли над зеленою водою, шукаючи угноєного шляху через лід, біля якого вони ще вчора годувались, і під ногами міст уже дихав, випинаючись на хвилі.
Назустріч ішов верблюд, до весни зношене кошм'яне дрантя ледве укривало горб, на бочці з нафтою сидів киргиз-казак в автомобільних окулярах.
По свіжонастеленому тротуарові мосту поспішало троє дівчат-студенток, вони були в автомобільних окулярах. Стара киргиз-казачка несла буханку хліба, на голові у неї був навинений, як рушник, десятиметровий білий джаблук*, спід вицвілого фіолетового бархатного пальто виглядали абиякі кооперативні штани, на ногах у неї були м'які козинячі чобітки, поверх них черевички товстої шкіри на високому підборі. Її чорні очі, навскіс прорізані в плоскій пустині рахманного лиця, були прикриті автомобільними окулярами. Хлопець в автомобільних окулярах вудив рибу, схилившись над парапетом. Окуляри були потрібні для захисту від куряви, курява мчала через Урал, ронячи в воду тріски й камінчики.
Тут не носять автомобільних окулярів тільки шофери — їх обороняє скло машини. Затуляючи очі руками, ми ввійшли у старий Гур'єв. Не так давно тут була непрохідна грязюка. Тепер було зовсім сухо. Але нога не ступала на твердий ґрунт. Суха земля вигиналася під ногами, як трава в моховому болоті. Нам пояснили. Під легкою землею лежить шар важкої глини. Не встигнувши висохнути, вода заходить під поверхню, затримується глиною і утворюється суха трясовина — тепер калюжі лежать під висхлою корою. У деяких місцях така трясовина буває ціле літо.
Ми йшли, гойдаючись на сухих хвилях, серед вулиці, ближче до домів зиб меншав, тут відчувався берег підземного озера.
Темнішало. Вітер ставав чимраз дужчий. Хмара, насичена сажею, затулила сонце на заході. У напівтемряві ми взялися шукати, де жив геолог Бер Кен; він виріс у кибитці серед малих речей і дрібних справ родового побуту і, з братами переступивши століття, будував тепер нове життя, колосальне як Бробдингнал*. Ми довго шукали в темряві, спитати було ні в кого, люди ховалися від вітру за дерев'яні віконниці домів.
Віконниці рипіли на вітру, все місто, здавалося, ходило ходором, як верх вітряка. Ми силкувалися розгледіти номери на воротах, високі ворота, куди вищі від саманних домів, зненацька самі розчинялися під поривом вітру і лопотіли, немов велетенські чорні крила. Двері дерев'яної галереї якогось старовинного казенного будинку раз-по-раз одчинялися всередину, всмоктуючи повітря, як клапан колосальної помпи. Дощаний кістяк старої козачої станиці тріщав під весняним вітром. Навколо чорного кістяка і по цей бік грали вогні чорноріченських бурових, немов свічки на ялинах, але й вони прагнули до заурала, до нового города, з ним сполучаючись вогнями.
У кімнаті Бер Кена на ліжку сидів молодий хлопець і читав американський журнал. Бер Кен познайомив нас — це був зовсім молодий киргиз-казак з круглим радісним обличчям. Він привітно усміхнувся, при цьому очі зникли, з'явився довгий веселий ряд рівних зубів.
— От я читаю науковий журнал, Бер Кен, — сказав він. — Тобі все це легко, а я покищо нічого не тямлю. Я пригадую, як я вперше потрапив на посівну до північно-казакстанського колгоспу. Я був тоді вже кандидатом партії, багато читав, знав машини і трактори, алез роду ще не бачив плуга.
Ми сіли й молодий друг Бер Кена розповів, як він уперше побачив плуг.
Приїхавши до колгоспу, він передусім спитав, скільки одремонтовано плугів. Далі зацікавився боронами. План ремонту був виконаний. Але як узятися до роботи? В кого спитати, де плуг, а де борона?
— Треба подивитися! — певним, твердим голосом мовив друг Бер Кена. — Витягніть мені одного плуга і одну борону!
Землероби киргиз-казаки викотили якусь чудернацьку річ. На цій було двоє коліс, щоб їздити, блискуче вигнуте полотно металу, очевидячки ніж, щоб різати, над ним другий менший ніж, мабуть теж до різання. Це, значить, був плуг!
Друг Бер Кена обдивився плуг. Гайки всі були на місцях і акуратно підкручені, осі коліс помазані, наварка на лезі зроблена чисто.