Але вона знала діло. Вже від станції вона розігнала машину у повний хід, дійшла до середини на четвертій скорості, достеменно в тій самій секунді, коли треба, переключила на першу і, ні разу не спинившись, проскочила сор. Довелося нам, зітхаючи, брести назад на станцію.
Вночі був вітер. Коли ми рано прийшли до машини, розумна стара уже назбирала цілу купу сухоі трави, із собою ми принесли дві дошки, украдені на станції, і за три години вибралися з дамби.
За Карабатаном Костя показав мені місце, де сиділа дівчина з аварійною машиною. Дві глибокі вимоїни хрест навхрест перетинали колію, а навколо них була ціла дренажна споруда, дотепно спланована і акуратно виконана.
Так уже на шляху до степової розвідки ми зустрілися зі справжньою жінкою. Ми перегнали в Бек-Беке* ще одну машину, з якою вночі була аварія. Нафтопроводський шофер віз шістнадцятиметрові труби, що лежали кінцями на причепній повозці. Недалеко від Емби через одну з канав був місток, його порозтягли на дощечки ті самі нафтопроводські шофери, щоб підкладати під колеса. Цей шофер чи не знав, чи забув про це і з розгону ускочив у канаву. Машина спинилася різко, і важкі труби, по інерції стрибнувши вперед, пробили кабінку, як ажурний папір. Випадково ні одна з них не зачепила шофера, він зостався живий, а тому підкопав канаву і доїхав до Бек-Беке.
На розвідці начальник картирувальної геологічної партії Лесансанч і геодезист Лесесеіч цокали зубами від холоду в подертій кибитці. Дощ накоїв лиха, але щоб його не було, все життя в степу почало б умирати з травня місяця, не встигнувши народитись.
Лесансанч, рицар без страху і без догани, молодий лисий геолог із бездоганним московським прононсом, був, деяким способом, простою протилежністю до Лесесеіча. Лесесеіч — довершений джентльмен, високий білявий ленінградець, з більш ніж англійською витриманістю і коректністю, яку він придбав у Червоній армії за одинадцять років служби в ній.
Обоє вони першорядні спеціалісти і золоті хлопці. По декілька років заспіль вони аж углиб осені жили в степу в подертих кибитках, часто на хлібі та воді, бурили, тріангулювали, інструктували практикантів, зробили величезну роботу, і ніхто зроду не чув од них жодного грубого слова, ніхто не бачив їх похмурими або сердитими.
Та все ж таки вони зовсім-зовсім різні люди. Вода і камінь, вірші й проза, лід і полумінь не такі різні, як вони.
Лесансанч має розум радше на французький штиб, він красномовний, завжди легко і природно дотепний, надзвичайно галантний з дамами і, як кажуть англійці, носить своє серце на рукаві (на похваті для всіх прекрасних птиць).
Лесесеіч, навпаки, скупий на слова, стриманий, спершу навіть здається, що трохи холодний, з ним завжди надзвичайно галантні дами і на рукаві серця він не носить: обчищає з рукава навіть пушинку.
Нема потреби цитувати їхні прізвища, адже їх багато. На Танатарі, Искине, Нармунданакові*, Кул Сарах, Озинках працює такий самий добірний народ. Геолог у калошах, що приїхав з Астрахані, виявилося, був напівбожевільний склочник і його моментально вирядили, звідки приїхав. Тріангулятори ж, хоч той, який сивіший, хоч той, який рудіший, увійшли в темп степової роботи. Їм нелегко: який сивіший, тому вже шістдесят років, а який рудіший — хворий на сухоти в третій стадії, але вони добрі робітники, їх цінять і бережуть, вони не збираються виїздити з пустині.
До вечора ще можна було зайти на бурові. Після справжніх бурових розвідувальні станочки Креліуса та Вірта* здаються смішними іграшками, але на отих лялькових станочках Лесансанч умудряється давати проходку більшу, ніж вимагається від великих станків. Насталювати долота твердим сплавом майже неможливо в пустині, долота заправляє простий коваль, і все ж таки бурять дуже швидко.
Усе ж якось чудно було дивитись на ці штучки. Вся бурова Ганіеля уміщається на одній підводі. Бурильну трубу можна підняти однією рукою і робити нею гімнастичні вправи.
Широколиций бурильник, мов Гуллівер у країні ліліпутів, навис над скважиною і посилював тиснення на забій силою своєї власної правої руки. Насосик качав глинястий розчинець, і він виходив двома жолобочками у ямочку, звідки його знов брав насосик.
Надивившися на станочки, ми пішли назад до табору. Він ожив надвечір, і молоді геологи, геодезисти, геофізики-студенти лаврентьєвського технікуму, які вже знайшли багату нафту на Кул Сарах і твердо вирішили завоювати всю пустиню, повернулися з поля. Напівголі дівчата, що зробили по тридцять кілометрів верхи на коні і пішака, порались і співали в великій кибитці.