Машина, перейшовши Урал, увійшла в ясний город. Цей город нафти здавався ще більший поруч із чорною козачою станицею. На великій будівлі тресту сталева модель нафтової башти виходила в небо, мов шпиль готичної дзвіниці, поспіль скляна їдальня ховалася в садках, дім техніки, стрункий, як таітянська тераса, стояв над Уралом.
Все це було з очерету, немов на сандвічевих островах, молоде, свіже, все воно пахло тирсою, ще було оточене барилами техснаба, все це виросло в мертвому, солонцюватому степу за три роки. І все ж таки це був цілий новий город. Як у нотний папір, він був вписаний у паралельні лінійки телефонних, телеграфних, енергетичних кабелів. У великому будинку тресту спід неважної, нерясної фарби ще проглядали прожилки сосни на підлогах, лутках та дверях, все це було новим-нове, але як там було, ясно і просторо, сонце суцільними смугами падало на підлогу! У кабінеті, поруч із секретаріатом, запальний рудий хлопець, гасаючи по кімнаті, спалахуючи в сонячних рушниках, осиплим голосом доводив, що в плані домів відпочинку забули пральню. Домігшися пральні, він раптом спинився, передихнув і люто напавсь на стояни в їдальні дома відпочинку, це некультурність, це зневага до робочих, цей інженер уважає, що робітник усе з'їсть, з'їсть сидячи між кабацькими стоянами.
Він ізнову спинився, остаточно осиплий, він зняв пенсне, щось пригадуючи. Тільки тепер, коли він стояв непорушно, стало видно, що йому не вісімнадцять років, а над сорок.
III. Сади на солонцях. Леонтій Терліфай, агроном, продає швацькі машини. Агрономові запропоновано сотворити чудо. Чудо здійснюється. Директор Нафтозбуту. Ще один директор Нафтозбуту.
Цей кучерявий хлопець вигадав нове, ясне місто на азіатському березі до найменших дрібниць — у мертвому степу він побудував це місто, поспішаючи, закипаючи, зазираючи в усі труби, колупаючи пальцем неважну фарбу, винаходячи, конструюючи на місці те, чого не можна було негайно привезти, навчаючи колишніх кочовників і рибалок скидати калоші на вході до театру.
Він же захотів насадити сади там, де ще ніколи не росла й трава, — на гіркосолоній землі. Він негайно знайшов потрібну людину. Старий чех Леонтій Терліфай, лихою долею закинутий в Астрахань садівник, під час імперіалістичної війни мусив був тікати до Гур'єва. Царська поліція лагодилася зашити його в концентраційний табір як австрійського підданця. У Гур'єві ніщо не росло, і Терліфай служив за агента на продажі швацьких машин. За радянської влади він, правда, зробився агрономом уземвідділу*, але на весь повіт (убільшки з пів-Франції) значилося чотириста десятин посіву, і Терліфай сох і сумував, як дерево в солоному степу.
Кучерявий викликав його до себе. То був нічим не одмітний, довгий садівник, блідозелений на лиці, сутулий чех, трохи лепетливий, трохи незадоволений з російської некультурності, трохи здивований, нащо його покликано.
Він ще дужче здивувався, коли розмова зайшла не про дерева та трави, а про людей: про слюсарів, механіків, бурильників, інженерів, лікарів і про дітей, найбільше про дітей. Слюсарям, механікам, бурильникам, інженерам, лікарям потрібні були яблука, вишні, сливи, нарешті просто дерева, зелене гілля, листя, багато листя, тінь під деревами.
— Але на солонцях не росте навіть трава, — сказав Терліфай.
— Проте треба, щоб росли дерева, — сказав кучерявий; цього хоче, прохає, вимагає партія більшовиків для робочих, для інженерів, для дітей. Терліфай хотів би того ж самого, що й партія більшовиків, але ж ніде в цілому світі ніколи не було нічого подібного!
Аж от він почав щось добирати в цій чудній розмові. Нічого подібного не було саме тому, що нікому було рішитися на це і боротися за своє рішення. Він так само добрав, що він сам, зігнутий і скоцюрблений, не здужає рішити й боротись, він увійшов у партію і зробив те, чого зроду не було на землі. Весь ясний город тепер у садках, а там, куди він буде розростатись, насаджено величезний фруктовий парк. Терліфай випростався і став посміхатись.
Коли ж він увіходить у парк, він іде зовсім прямий, тоді видно, що в нього широкі плечі, він куди вищий від своїх сажанок, — це карликові деревця — вони швидше дадуть плід. Він обходить уранці весь парк, його довженна тінь, немов годинникова стрілка, суне по світлій землі серед дерев, і кожне дерево — цифра.