Летиція Коломбані
Коса
Сплетіння долі
Олівії
Усім сміливим жінкам
Коса. Іменник жіночого роду.
Сплетені в одне ціле три пасма, три нитки.
…Сімоно, у лісі твого волосся криється велика загадка.
Вільна жінка – то є повна протилежність жінці легковажній.
Пролог
Сміта
Сміта прокидається з дивним відчуттям ненав’язливої квапливості – наче метелики оселилися в її животі. Нинішній день вона пам’ятатиме все своє життя. Сьогодні її дочка піде до школи.
Сміта ніколи не бувала у школі. Тут, у Бадлапурі, такі люди, як вона, не відвідують шкіл. Сміта належить до касти далітів. Недоторканних. Тих, яких Ганді називав дітьми Божими. Вигнанцями, що живуть поза системою, поза звичним світом. Окремий вид, який вважається надто нечистим, аби він мав право змішуватися з іншими; недоречний мотлох, який намагаються відокремити так, як від зерна відбирають полову. Їх мільйони таких, як Сміта, що живуть подалі від села, далі від суспільства, на околиці людства.
Щоранку на неї чекає той самий ритуал. Наче заїжджена платівка, що раз у раз програє пекельну симфонію, Сміта прокидається в хижці, котра править їй за домівку, поблизу полів, на яких пораються джати.[1] Вона омиває обличчя та ноги водою, що її вона напередодні принесла з колодязя, наданого їм для користування. До іншого наближатися заборонено, про це й мови бути не може, бо він (дарма, що розташований ближче) належить вищим кастам. Деякі гинули й за менші провини. Жінка займається приготуваннями, зачісує волосся Лаліті, цілує Нагараджана. Потім бере свій очеретяний кошик, що дістався їй від матері, від самого погляду на який її мало не верне. Цей кошик з їдким незмивним запахом, що його вона носить увесь день, неначе хрест, неначе ганебний тягар. Цей кошик – то її Голгофа. Прокляття. Покарання. Щось таке вона вчинила в минулому житті, за що тепер змушена розплачуватися. Втім, це життя нічим не важливіше за всі попередні чи наступні; це – просто ще одне життя в низці інших, як казала її мати. Це – її життя.
Це – її дхарма,[2] завдання, місце в цьому світі. Ремесло, що передається від матері до дочки впродовж кількох поколінь. Scavenger, що в перекладі з англійської означає «сміттяр». Досить поблажливе слово, як на ту реальність, котру воно мало на увазі. Описати те, чим займалася Сміта, неможливо було жодним словом. Вона голіруч, упродовж цілого дня, збирає лайно інших людей. Їй було шість років – як Лаліті зараз, – коли мати вперше взяла її з собою. «Дивись, бо потім робитимеш це сама». Сміта пам’ятає сморід, що дошкуляв їй, ніби осиний рій, – нестерпний запах, нелюдський. Її знудило на узбіччі. «Ти звикнеш до нього», – сказала їй мати. Вона збрехала. До цього не звикнути. Сміта навчилася затримувати дихання, жити, затамувавши повітря у грудях. «Треба нормально дихати, – зауважив сільський лікар, – тільки подивіться, як ви кашляєте. Треба їсти». Апетит Сміта давно вже втратила. Вона й не пам’ятає, як це – бути голодною. Їсть мало, аби лише триматися на ногах: жменя рису, розмоченого у воді, та й те доводиться змушувати себе проковтнути.
2
Дхарма (