Звичайно, у неї були хлопці, з якими вона фліртувала, – так, кілька романтичних історій, у яких траплялися поцілунки, невпевнені пестощі крадькома. Джулія дозволяла їм це робити, не проявляючи ініціативи, лиш відповідаючи на проявлений до неї інтерес. Вона ніколи не докладала особливих зусиль, щоб подобатися іншим.
Джулія прямує до майстерні, думаючи про того незнайомця, про цей тюрбан, у якому він скидається на нетутешнього, ніби з’явився з інших часів. Про його волосся, яке він змушений ховати. А ще про його тіло під зім’ятою сорочкою. Від цієї думки вона червоніє.
Наступного дня, плекаючи таємну надію на зустріч із ним, Джулія знов приходить до бібліотеки. Сьогодні нових книжок їй не треба – ще не закінчила ті, які читає papa. На вході до читального залу вона завмирає: чоловік уже там. На тому ж місці, що й учора. Він піднімає на неї очі, ніби чекав її появи. Цієї секунди Джулії здається, ніби її серце ось-ось лусне.
Він підходить до неї так близько, що вона відчуває його тепле, солодке дихання. Йому хотілося подякувати дівчині за книгу, яку вона йому порадила. Він не знав, що їй подарувати на знак подяки, тому просто приніс невеличку пляшку оливкової олії з того кооперативу, де він працює. Джулія дивиться на нього, вражена до глибини душі; її зводить з розуму ніжність і гідність, химерно поєднані в ньому. Це вперше почуття до чоловіка так її хвилює.
Здивована, вона таки бере пляшечку з його рук. Він каже, що сам вичавлював олію з маслин після того, як зібрав їх. Коли він уже збирається йти, Джулія відчуває наплив сміливості. З розпашілими щоками вона пропонує йому прогулятися до пірсу… Море близько, на небі ні хмаринки…
Незнайомець за мить погоджується.
Камальжит Сінгх – так його звати – не балакучий. Ця деталь дивує Джулію: місцеві чоловіки багатослівні, обожнюють говорити про себе. Роль жінок – слухати їх. Як їй пояснювала мати, треба дозволити чоловікові сяяти. Камаль не такий. Не відкриває душу так легко. Втім, Джулії він погоджується розповісти свою історію.
Сикх за віросповіданням, він виїхав із Кашміру, коли йому було двадцять, рятуючись від релігійних переслідувань. Їм загрожувала смертельна небезпека після подій 1984 року, коли індійська армія потопила повстання прихильників незалежності у крові, вбивши вірян у Золотому храмі. Камаль прибув до Сицилії однієї морозної ночі, на самоті, без батьків – багато хто вирішував відправити своїх дітей на захід, поки вони не досягнуть повноліття. Тут його прийняла сикхська громада острова. Італія стала другою європейською країною, після Англії, що надала їм притулок, уточнює він. Його влаштували на роботу через caporalato – такий собі підпільний синдикат, що постачає працедавцям дешеву робочу силу. Чоловік розповідає, як caporale[37] найняв їх, нелегальних мігрантів, і перевіз до місця роботи. Щоб відшкодувати дорожні витрати, а також пляшку води та невеличкий panino,[38] які давав їм щодня, він утримував певний відсоток з їхньої платні, іноді майже половину. Камаль згадує, як колись працював за одне-два євро на годину. Він збирав усе, що тільки родить на цій землі: лимони, маслини, помідори чері, апельсини, артишоки, кабачки, мигдаль… Умови праці не обговорюються. Ти або погоджуєшся на те, що пропонує caporale, або тебе викидають на вулицю.
Нарешті його терпіння було винагороджено: після трьох років непевності Камаль отримав статус біженця та посвідку на право постійного проживання. Знайшов нічну роботу в кооперативі, що займається виробництвом оливкової олії. Ця робота йому подобається. Він розповідає, як знімає маслини з гілок дерев спеціальними граблями, щоб не пошкодити їх. Він любить товариство цих дерев, вік яких іноді сягає тисячі років. Говорить, що їхнє довголіття зачаровує його. «Оливкове дерево – це благородна рослина, – завершує він із посмішкою свою розповідь, – символ миру».
Якби не адміністративні дозволи, ця країна не прийняла б його. Сицилійське суспільство зверхньо ставиться до іммігрантів, ці два світи існують поруч, проте рідко коли контактують між собою. Тоді Камаль каже, що йому шкода своєї країни. Коли він згадує про це, його огортає поволока журби, що лягає йому на плечі, наче велике пальто.
Того дня Джулія повертається до майстерні на дві години пізніше звичайного. Щоб заспокоїти Nonna, яка не знаходила собі місця від хвилювання, вона каже, що пробила колесо на велосипеді.
37
Від іт. «капрал» – посередник між нелегальними працівниками, що здебільшого зайняті на сезонних сільськогосподарських роботах, та працедавцем.