Однак менi здавалось, що я маю побачити щось нове, iнше.
Спереду пiд навiсом хати бай Дiмо поставив широку лаву. Влiтку, коли дозволяла погода, вiн застеляв її рядном i спав надворi. Невiдомо чому, я сподiвався побачити там щось цiкаве. Ось Радан i Теменужка сiли поруч; вiн їй розповiдає якiсь веселi iсторiї, а вона смiється. Якби я був у дворi бая Дiмо, то теж розповiдав би їй без упину про зiрки, про всесвiт, про будову рiзних галактик.
Повинен вам сказати, що мене нiколи не приваблювали легкi веселi iсторiї. Я б розважав Теменужку космiчними проблемами. Навiть про елiпси i гiперболи щось би розповiв, хоч у школi страшенно їх ненавидiв, бо нiяк не мiг в них розiбратися. Знаєте, що це таке? Це ж непрохiднi джунглi, переплетенi квадратними i рiзними iншими коренями. Коренi нiколи не цiкавили мене. В усякому разi я постарався б розважити Теменужку розумними iнтересними розмовами.
Я нiкого не побачив i на лавi, i перше моє почуття в цю мить було приємне й радiсне. Лава, на якiй нiхто не сидить, також може радувати, запевняю вас!
А Радан тимчасом робив усе, щоб справити на Теменужку враження героя якогось роману. Ось вона набрала два вiдра води й понесла, а вiн пiдбiг, вихопив у неї з рук вiдра ї вiднiс у хату. В цьому вчинку не було нiчого особливого, бо хлопець вiн був сильний i вiднести цi двi посудини для нього не становило нiяких труднощiв. Потiм нарубав дров, вiднiс у хату, i я знову ж таки не побачив у цьому нiчого особливого.
Теменужка сiла на маленький стiльчик i почала доїти кiз. Робила це вона досить невмiло, i Радан безцеремонно вiдштовхнув її i так вправно взявся до дiла, що менi здалось, нiби чути, як молочна цiвка б'є в дiйничку.
Признаюсь, я б нiколи не зважився на таке. Я далекий вiд поетичних вигадок такого роду. Менi було ясно, що Радан хоче показати себе героєм перед дiвчиною. Пробачте, скажете ви, що ж тут героїчного в доїннi кози?
Все закiнчилось справжньою сценою. Бай Дiмо так був зворушений подвигами мого приятеля, що посеред двору обняв його, наче рiдного сина чи близького родича. А я ж знав, що мiж ними не було нiяких родинних зв'язкiв. Дядько Радана не був навiть сусiдою мiрошника.
I дивна рiч! За весь вечiр нiхто й не згадав про мене, хоч я ж був однокласником Радана, а вiд бая Дiмо нас вiддiляв тiльки тин.
Але час кiнчати цю частину моєї розповiдi. Через кiлька днiв бай Дiмо кiз продав. У цих тварин була надто весела вдача. Лагiдну Теменужку розважали їхнi витiвки. Щоб вона не сумувала за своїми вихованками, мiрошник вiдправив її у село Цвят до своєї замiжньої сестри.
Отож, непоправно легковажний норов двох кiз спричинився до нашого втручання в iсторiю з берилом. Якби вони були бiльш слухняними i покiрними, ми не побували б у селi Цвят, на околицi якого розташувався табiр третьої геологiчної бригади.
IV
Настала пора лiтнiх канiкул, i тому в цi днi обидва перони кишiли людьми, особливо ввечерi, коли з станцiї вiдходило кiлька поїздiв у рiзнi сторони: однi - до Чорного моря, iншi - на пiвдень.
Завбачливий Вилю Власев доручив завгоспу забезпечити бригаду квитками та плацкартами i зараз спокiйно курив цигарку перед вагоном i зневажливо посмiхався, спостерiгаючи метушню пасажирiв, якi марно шукали вiльних мiсць.
На букву "К" в його блокнотi було записано: "Квитки з плацкартами". Цi слова були обведенi червоними рисками i пiдкресленi. Нижче йшов довгий стовпчик дат, i проти кожної з них була зелена помiтка. (Вилю Власев писав зеленим чорнилом).
Пригадавши, що напроти сьогоднiшньої дати ще немає помiтки, вiн здригнувся вiд почуття провини i зразу ж сунув руку за блокнотом, але подумав i вирiшив зачекати: нехай тодi, як рушить поїзд. Звiдки знати, що в останню хвилину не трапиться щось непередбачене i поїздка або зовсiм не вiдбудеться, або її доведеться вiдкласти на другий день. Спаде на думку iнженеру Спиридонову нова iдея, - от i все! Треба буде викреслити написане, бо ж гумка протирає i псує папiр. А вiн згодний краще протерти новий ластиковий костюм, анiж зiпсувати хоча б один аркушик свого блокнота.
Вилю Власев не мав нi жiнки, нi просто приятеля, нi щирого друга тiльки блокнот. З ним вiн розмовляв, радився, лише йому довiряв свої думки й почуття i, позбувшись блокнота-щоденника, почував би себе таким безпорадним, наче короткозорий без окулярiв.
Зараз керiвник-бригадир стояв бiля вагона, трохи в сторонi вiд групи геологiв, намагаючись думати про роботу, яку мають вони виконати, але не знати чому прислухався до розмов, смiху i почував в душi незрозумiлу тугу. Цього почуття самотностi, що закрадається в свiдомiсть перед далекою дорогою, вiн досi не знав.
Власев стояв один i курив, думаючи про свiй блокнот-щоденник, а його товаришi розмовляли з жiнками, подругами, сперечались i жартували мiж собою. У цi останнi хвилини перед вiд'їздом до нього, керiвника групи, навiть нiхто не заговорив, вiн стовбичив на перонi сам, як iноземець, як чужий усiм, що не має кому сказати "до побачення", не маючи нiкого, хто б побажав йому щасливої дороги, - все це його гнiтило, засмучувало, сповнювало серце заздрiстю.
Так вiн стояв бiля вагона, коли раптом, глянувши на циферблат вокзального годинника, помiтив, що до вiдправки поїзда лишилось десять хвилин. Збентежений власною сентиментальнiстю, вiн зсунув на потилицю крислатий капелюх i почав лiчити своїх пiдлеглих: не було тiльки Андрiя.
Досi цей хлопець завжди одним з перших прибував на вокзал. Що це перешкодило йому прийти вчасно? Може, вiн злякався зробленої дурницi i не смiє показатись на очi колегам? Як же бригада вирушить без нього? Хто буде виконувати його роботу? Адже вiн найспритнiший верхолаз, скорiше за всiх збирає проби? "Мабуть, я переборщив, був надто суворим", подумав Вилю Власев i вiд думки, що вiн муситиме викреслити його iм'я у своєму блокнотi, посилати телеграму Спиридонову про необхiднiсть взяти на роботу ще одну людину i вiдводити для неї додаткове мiсце в блокнотi, - вiдчув, що йому на чолi аж холодний пiт виступив.
Перед очима Власева промайнуло вродливе обличчя Папазова. Недбало перекинувши на плече плащ, парторг весело розмовляв з молодою жiнкою, що тримала в руцi кiлька гладiолусiв, обгорнутих прозорим папером. Це була висока смуглява жiнка з яскраво нафарбованими повними губами; волосся солом'яного кольору спадало їй на похилi плечi.