Радан пiдморгнув менi:
- Може, це Спартак зав'язував тут свою сандалю, ану подивись!
Я простягнув руку, але вiн раптом вдарив по нiй.
- Це кiнець бiкфордового шнура. Бiкфордового шнура, - пiдкреслив вiн.
Я мовчав. Хай буде кусок шнура. Але за що вiн вдарив мене по руцi?
Доки я придумував, що йому сказати, вiн став навколiшки i почав заглядати за камiння.
- Ага, ага! - тихенько вигукував вiн. - Ану, нахилiться, дiти. Що це?
В жовтуватому свiтлi факелiв ми побачили ледь помiтну купку чорного попелу, а трохи далi - недокурок цигарки з золотим мундштуком.
- Один з тих двох чоловiкiв, яких ти бачив уночi, приходив сюди, сказала Теменужка. - Це той, хто курить дорогi цигарки.
- Можливо, що й обоє приходили, - вiдповiв Радан. Вiн пiдняв золотий недокурок i сховав його в кишеню. - Але залишив слiд тiльки той, хто курить цигарки з золотим мундштуком.
- Велике дiло! - сказав я. - Iшли перевiряти мiсцевiсть тi двоє людей, про яких говорив касир. На цьому мiсцi вони зупинились, i один викурив цигарку, потiм повернулися. Що ж тут такого незвичайного?
- Нiчого незвичайного нема, - сказав Радан. - Вони зробили Дiрку в скелi, а може, скористались тiєю щiлиною, що вже була, поклали динамiт, детонатор i пiдпалили гнiт. Ось попiл. Вiн просипався на цей камiнь саме напроти того мотузка, що, як гадає наш друг Анастас, залишився вiд сандалi легендарного Спартака. Анастас зроду не бачив бiкфордового шнура, а мiй батько-шахтар заставляв мене пiдпалювати його в нових шахтах рудника "Чорне море". Отже, запалений гнiт горiв до певного мiсця, а потiм погас. Чому? На мою думку, є двi можливостi: або селiтра в шнурi стала вогкою - бачите, яка мокра скеля, або ж його перегриз пацюк (а тут їх, мабуть, багато), i детонатор не загорiвся. Якби вiн загорiвся, то цiєї галереї уже б не було. I, можливо, - на вiки вiчнi.
- Нiчого не розумiю, - сказав я. - Навiщо тим двом чоловiкам руйнувати цю стару шахту.
- Насамперед я маю сумнiв, чи справдi люди, яких я бачив уночi - саме тi, про кого говорив сонний касир. Та хто б вони не були, їх мета ясна завалити шахту. Це ясно, як день.
Ми, задумавшись, мовчали. Вогонь факелiв почав блiднути.
- Треба повертатись, - сказав Радан.
- Те ж саме i я хотiла запропонувати, - призналась засмучено Теменужка.
Глянув на неї, - обличчя її було сiре, як камiння, що лежало навколо нас. "Певно, вiд поганого повiтря", подумав я.
Коли ми вилiзали з ями, то тут зустрiлись з Андрiєм, як кажуть, вiч-на-вiч.
Зрозумiло, я тодi не знав, що його звуть Андрiєм, та й взагалi нiчого не знав про нього, оскiльки вперше побачив. Може, якби я був кращим оповiдачем, то почав би розповiдь саме звiдси. Письменники так звичайно i роблять: починають розповiдь, насамперед виконавши найважливiше - зiбравши разом i описавши всiх героїв та влаштувавши їм зустрiч. Оповiдання вiд цього стає цiкавiшим, що й казати. Але я, як уже сказав вам, студент ветеринарного iнституту i, на жаль, не дуже знаю лiтературнi прийоми. Вiрнiше, зовсiм не знаю. Ось чому в мене вийшла така непослiдовнiсть: зав'язка оповiдання, тобто зустрiч двох головних героїв, вiдбулась в кiнцi, замiсть того, щоб це було описано на початку, в перших рядках першого роздiлу. Я пiзно догадався про це важливе правило. Але ви не гнiвайтесь на мене. Коли зустрiнемося вдруге, я розповiм вам iншу iсторiйку, - i тодi герої познайомляться ще на першiй сторiнцi i, очевидно, усмiхнуться один одному.
Хто був бiльше зляканий - ми чи Андрiй - не можу сказати. I потiм, не знаю, що ми говорили один одному, якi були нашi першi слова? Пам'ятаю тiльки, що вiн дав Теменужцi свою пляшку i порадив їй ковтнути води. Потiм i я випив трохи, це теж пригадую, - мабуть, дуже мучила спрага.
Сiли недалеко вiд ями. Андрiй витяг коробку з цигарками i закурив. Цигарки були дешевi. На них не було золотого штампа, яким позначався перший сорт.
- Куди ви йшли? - запитав Радан.
- На те мiсце, звiдки ви йдете, - посмiхнувся до нього Андрiй.
Посмiшка була така лагiдна, щира I добродушна, що ми зразу ж вiдчули до нього симпатiю.
- А ранiше коли ви приходили на це мiсце? - продовжував розпитувати Радан.
- Торiк, - вiдповiв Андрiй.
- А як виявили рудник? Невже випадково, як ми?
Андрiй якусь мить дивився на нього i знову всмiхнувся. На цей раз посмiшка була трохи сумна.
- У нас, геологiв, "випадковiсть" має вiдносний характер, - сказав вiн.
- А ви хiба геолог? - радiсно спитала Теменужка. - 3 бригади?
- Так, з бригади, - кивнув їй Андрiй.
Я бачив, як Радан крадькома ущипнув Теменужку за лiкоть. Як усяка людина з нахилом до романтики, вiн був жахливим скептиком.
Андрiй пiдвiвся.
Нас iз Раданом вважали високими хлопцями, та вiн був принаймнi на голову вищий за нас.
- Який ви здоровань, - засмiялась Теменужка.
Вiн почав шукати щось у кишенях i, знайшовши двi карамельки, дав їй. Дiвчина не заслуговувала такої уваги. Ви ж згоднi, правда? Вона назвала його "здорованем".
- А ви куди дiйшли? Напевно, до озера?
- Озера? - вигукнули ми майже одночасно. - До якого озера?
- А я думав, що ви хоробрiшi! - засмiявся Андрiй. - Як побачив вас такими блiдо-жовтими, особливо дiвчину, сказав собi: цi друзi не менш як пiвдня провели пiд землею. А ви навiть озера не бачили. Шкода! Не роздивились найкрасивiшого.
- Ми дiйшли до першого повороту й повернулись, - сказав Радан. Помовчавши, вiн додав: - Ви вже були там, то для чого знову йдете? Заради цього озера?
- I ногами б не поворушив! - засмiявся Андрiй. - Мене озера цiкавлять остiльки, оскiльки становлять iнтерес з погляду геологiї. А те озерце, про яке я згадав, просто западина - щось на зразок вирви, в якiй збираються пiдземнi води. А все-таки подивитись варто!
- А сталактити там є? - запитала Теменужка. - Ви, очевидно, йдете за сталактитами, признайтесь?
- Коли я був у вашому вiцi, то й мене хвилювали сталактити! всмiхнувся до неї Андрiй. - А зараз мене хвилює iнший мiнерал, в мiльйон разiв цiннiший за цю висульку.
- Золото! - вигукнув я. - Ви знайшли золото?
- Я нiчого не знайшов, - сказав Андрiй. - Але якщо знайду, то це буде цiннiше золота.
Дивна людина! Плекає думку про мiнерал, дорожчий вiд золота, а говорить так, нiби йдеться про звичайнiсiнький вапняк. На його мiсцi я б сяяв вiд радостi, задихався б, запевняю вас!