- Стягуються докупи? - перепитав Нескуба, i рiденькi брови його скинулися вгору. - Наслiдок швидкостi "Вiкiнга"?
Лойо Майо потер пальцями чоло, нiби хотiв розгладити зморшки. Сказав роздумливо:
- Нi, наша швидкiсть тут нi до чого... Тобто вона якоюсь мiрою... Але це не головне. Очевидно, мiняється геометрiя простору. Ми заглибились у таку частину Всесвiту... де можливi парадоксальнi явища. Втiм, висновки робити ще рано, спостереження продовжуються.
Iдерський теж був такої думки:
- Треба провадити спостереження простору всiма наявними засобами, щоб охопити не лише Метагалактику, а й елементарнi часточки. Якнайширший спектр спостережень - ось що дасть нам змогу розiбратися в новiй картинi свiту.
Дослухаючись до мiркувань учених, Нескуба намагався втiлити їхнi абстракцiї у якiсь конкретнi образи, пробував уявити отi "щiлини в часi", викривлення простору, його замикання на себе, мигтючий плин часу... I нiчого не виходило. Уява оперувала звичними образами евклiдового простору i не могла збудувати нiяких iнших конструкцiй. Звичайно, Нескуба розумiв, що тут може послугуватися лише математичне мислення, що абстракцiї треба ловити сiткою формул, i все одно вiдчуття отiєї невидимої перепони, яка обмежувала уяву, гнiтило душу.
У дверях з'явилась жiноча постать, i вiн, придивившись, впiзнав Еолу. Дружина причовгала до нього, прихилилась до вуха:
- Уже спорядили.
- Що? - не второпав Нескуба.
- Кантора спорядили, кажу.
- Ага, так... - Невблаганна дiйснiсть нагадувала про себе, вимагала свого, i вони мусили облишити принадну сферу гiпотез. Нескуба пiдвiвся. - От що, друзi, настав час попрощатися з Кантором...
Iдерський скинув головою, на очах йому зблисли сльози.
- Невже... Кантор... - прошепотiв, благально дивлячись на Еолу. - Невже вiн...
Еола мовчки похитала головою i подалась до виходу. Iдерському здалося, що то посунула зловiсна тiнь.
- Так. - Нескуба обвiв поглядом своїх товаришiв. - Першi похорони в космосi...
Один по одному вони, пересилюючи втому, рушили з командного вiдсiку, лише Павзевей горбився за пультом.
9
Лойо Майо поклав перед капiтаном чорну фотографiю i заклав руки за спину. Мовляв, дивися, чи розпiзнаєш, що тут є? Очi йому сухо зблискували.
Нескуба схилився над тiєю карткою, але, як не напружував зiр, нiчого не бачив, окрiм рiвномiрної чорноти. Протер очi пальцями - ефект був той самий: темрява, i жодних слiдiв руху.
- його безкiнечнiсть космос?
Астроном кивнув.
- Я такої мови не розумiю, - пiдвiв голову Нескуба. - Може, доповните цей негатив словами?
Лойо Майо переступив з ноги на ногу, провiв язиком по сухих губах.
- Це... таке... розумiєте... вражаюче вiдкриття...
- Я тут нiчого не бачу,- знизав плечима Нескуба.
- Перепрошую... - Лойо Майо заметушився, мацаючи кишенi комбiнезона. З однiєї вiн таки витяг те, що шукав. - Ось, будь ласка, - подав капiтановi лупу i вказав пальцем на праву половину фотографiї. - Подивiться сюди.
Нескуба почав нацiлювати лупу, то наближаючи, то вiддаляючи її вiд фото, проте знову нiчого не знаходив. "Химернi люди цi астрономи, - думав капiтан, - завжди щось пiдсунуть... Якийсь вiн екзальтований.."
- Бачите? - нетерпеливилось Лойо Майо. - Ось де вона. - Астроном простяг руку i торкнувся фотографiї тремтячим пальцем. - Одна-єдина крапочка в усьому просторi.
Нескуба навiв на це мiсце лупу i аж тепер помiтив малюсiньку бiлу цяточку,
- Хiба це не подряпина?
Лойо Майо хмикнув, трохи ображено вiдповiв:
- Технологiя у нас на висотi... А цей унiкальний документ має епохальне значення. Тут зафiксована уся наша Метагалактика - Всесвiт, з якого ми вилетiли...
- Оця свiтла крапочка? - перебив його патетику Нескуба.
- Вона, - хитнув головою астроном. - Звичайно, при дуже великому збiльшеннi.
- Хiба ми вiдлетiли так далеко? - з острахом у голосi спитав Нескуба. Та на таку вiдстань не вистачило б життя тисячi поколiнь!
- Вiдстань тут, може, й невелика. Як на космiчнi масштаби, це - поряд. Суть у розмiрах нашої Метагалактики. Ми бачимо її збоку, розмiр її становить мiкроскопiчну частину сантиметра: десять у мiнус тридцять третьому ступенi.
Нескубинi брови зiйшлися докупи, чоло прорiзали зморшки. Що це вiн городить? У мiнус тридцять третьому ступенi? Це ж нуль цiлих, за ним ще тридцять два нулi й одиничка. Чи вiн при своєму розумi, цей Лойо Майо?
- Це парадоксально, але...
- Але факт? - пiдхопив Нескуба i пильнiше поглянув на свого спiвбесiдника. Той не витримав погляду, вiдвiв очi вбiк, губи йому пересмикнулись, наче хотiв щось сказати, але не наважився.
"Ну, ясно: психiчний розлад, - подумав Нескуба. - В умовах безкiнечних стресiв не диво й звихнутися... Тривожно-манiакальний стан..."
Лойо Майо пояснював далi:
- До такого парадокса спричинилася велика концентрацiя маси, що з неминучiстю викликало викривлення простору...
У глибинi оглядового екрана капiтан помiтив купку золотих цяточок далекi зорi посилали йому на сiтчатку вiсть про своє iснування.
- Настав момент, коли простiр замкнувся... - провадив Лойо Майо.
- I тепер мiльярди зiрок спресувалися в одну елементарну частку, чи не так?
- Нi, тут не те. Нашi Галактики мiстяться в оцiй елементарнiй часточцi.
- Ай-я-яй, - скрушно похитав головою Нескуба, - бiдолашнi Галактики... I наша Земля там, людство, цивiлiзацiя... Чи не затiсно їм у такому об'ємi? Та ви не горюйте... - Удавано усмiхаючись, капiтан пiдвiвся, поклав руку на плече астрономовi. - Ну ж бо, вище голову! Ми теж не спресувались в який-небудь електрон, а лишаємось людьми!
- Ми вискочили звiдти... - нiяково сказав Лойо Майо, вiдступаючи вiд Нескуби. - Розумiєте - вискочили через горловину так званої чорної дiрки, так що... нам безпосередньо загрози... поки що... Не треба хвилюватися...
"Це вiдкриття травмувало капiтанову психiку, - подумав астроном, - бач, як зреагував... Не треба було так прямо... як лазером у голову... Може, викликати Iлвалу?"
- Я не хвилююсь, - сказав капiтан. - Але ж ви самi кажете: явище парадоксальне... Ну, гаразд, iдiть уже вiдпочивати, а зорi... зорi тим часом ще можуть висипатись iз тiєї гравiтацiйної пастки, i все стане на свої мiсця.
Лойо Майо позадкував до виходу, пiдозрiливо поглядаючи на капiтана. Здогадався, що той думає про нього, i це тiльки пiдтвердило його власне припущення про капiтанову психiку: адже божевiльнi вважають хворими всiх, окрiм себе.
- Так, так, - бурмотiв астроном, - ви теж вiдпочиньте... Усi ми перевтомилися до краю.
Нескуба iшов за ним до самiсiнького виходу, заступаючи собою екран, i все непокоївся: "Хоча б вiн не помiтив зоряного скупчення, хоча б не помiтив..." Зачинивши масивнi дверi, зiтхнув, провiв долонею по чолу i повернувся на своє мiсце до пульта. Чорне фото, принесене астрономом, чомусь непокоїло, муляло око, i вiн рiзко вiдсунув його вбiк. Яка нiсенiтниця Метагалактика в елементарнiй часточцi! Велетенська маса замкнула простiр... А промiнчик? Як вiн мiг вирватись? Оце нафантазував! Гра хворої уяви i бiльше нiчого...
Перевiв погляд на оглядовий екран i аж усмiхнувся. Ось вiн - Всесвiт! Виринає нова Галактика, а вiн плете про якусь елементарну часточку... Ну, ясно - звихнувся бiдолашний.
Нескуба з'єднався з каютою Iлвали, та психолога не було. Передав радiовиклик по всьому кораблю, i хвилин через десять Iлвала з'явився.
- Поглянь, - капiтан вказав на чорне фото i пiдсунув лупу. - Це принiс Лойо Майо.
В очах Iлвали мигнув усмiх.
- Знаю, я оце був у нього.
- Ну, як вiн?
- Тривожиться, що травмував твою психiку.
Тепер i Нескуба засмiявся, його широка, як вiяло, борода задрижала.
- Який же ти ставиш дiагноз? Чи не pseudologia fhantastika?* Шкода, якщо такий учений...
______________ * Фантастична псевдологiя (грецьке) - розповiдь про подiї, яких не було в дiйсностi, при щирiй переконаностi в їх iстинностi.
- Не квапся з висновком, Гордiю. - Iлвала сiв поруч капiтана, повертiв фотографiю в пальцях. - Це ж документальний знiмок, i вiн мiстить iнформацiю...