На мобілізаційний пункт у Кривому Розі 12 травня 1920 р. повинні були з'явитися юнаки 1898–1900 років народження. Новобранцями — згідно з розпорядженням більшовиків — мали опікуватися Голова Ганнівського волосного комітету Костянтин Юрович Пестушко та Голова Жовтянського волосного комітету, колишній капітан царської армії Григорій Кіндратович Гниненко.
12 травня новобранці з навколишніх сіл прибули до Кривого Рогу…
«…Пролунав захриплий голос воєнкома:
— Товарищи новобранцы! С этого дня вы становитесь настоящими воинами рабоче-крестьянской Красной армии. Это, товарищи, не шутейное дело, а дело ответственное, товарищи, я думаю, что вы сознательный народ и понимаете это. Это очень важное дело…
Степовий увесь час стояв поруч воєнкома і курив цигарку за цигаркою… А коли воєнком замовк, він витягся на команду «струнко»… Воєнком направився до нього, щоб потиснути руку. Але в ту мить пролунав постріл, просвистів маленький шматочок олова в повітрі і ввігнався у скроню воєнкома. Той снопом повалився на землю… Урядовці воєнкомату на мить отетеріли.
І тоді продзвенів владний голос Степового, прорізуючи мертве остовпіння:
— За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові!
Пролунали три постріли вгору. Це був сигнал до повстання».[12]
«За весьма непродолжительный период времени, — писав ворог, — отряд Степового стал насчитывать в своих рядах до 20 000 человек, при 2-х орудиях й пулеметах; при отряде имелись также автомобили, мотоциклы и велосипеды, которые Степовой добыл, захватив в Криворожском уезде две автоколонны».[13]
Повстанці зупинили також потяг із сіллю, яку роздали селянам довколишніх сіл.
Потяги з червоноармійцями Степовий пускав під укіс.
Особливому відділу 6-ї армії і ОРТЧК Кременчуцького вузла було наказано терміново провести «строжайшее расследование случая с отправкой й ограблением эшелона (автомобилей, мотоциклов й нефти)», захопленого повстанцями 28 серпня на ст. Лікарівка. Окупанти почали перевірки залізничників на ст. П'ятихатки, ст. Знам'янка та інших станціях, розташованих недалеко від Катеринослава і Кременчука, небезпідставно підозрюючи їх у сприянні повстанцям.
Незабаром до Степової дивізії приєднався і загін Сергія Клепача.
Чекісти у своїх звітах зазначали, що «лозунгом Степового была «Самостійна Україна»».[14]
Колискою Степової дивізії став район войовничих козацьких сіл Верблюжки-Варварівки-Водяної-Петрової.
Повстання, яке розпочалося у Кривому Розі, стрімко розливалося Херсонським степом. Про це свідчать панічні інформаційні зведення Кременчуцької губЧК:
«…В районе Павлыш-Лекаревка оперируют банды около 1000 человек. По сводке штаба тыла от 28 августа — по дополнительным сведениям повстанческое движение и бандитизм охватывает весь уезд».[15]
«Александрийский уезд. 4-го сентября бандой до 2000 человек под предводительством Степового был произведен налет на Александрию…. Бандитами разграблен вещевой склад 1-го запасного батальона, уведена идейная музыкальная команда, выпущены из тюрьмы 29 бандитов. В нашем отряде есть жертвы… Для дальнейшего обеспечения города требуется в срочном порядке вооруженный отряд».[16]
«Потери батальона не свыше 60 человек убитыми, ранеными й пропавшими без вести. Из карманов убитого командира повстанческого полка извлечен оперативный приказ о занятии города Александрии й знамя желто-блакитное… Есть полное основание ожидать вторичного наступления на город Александрию.
Банды организованы в дивизию, имеющую четыре полка. Разбросаны по-батальонно по всему уезду. Определенно известно, что заняты села Звенигородка, Куколовка, Красная Каменка, Новостародуб. На подкрепление к Александрии прибыл из Кременчуга отряд в составе 32 вагонов».[17]
«…Александрийский район. Сводно-объединенный отряд под командой командира отряда особого назначения 6-й армии т. Юдицкого… вступил в бой с организованной бандой большой численности до 5000 человек в составе пехоты, кавалери и артиллерии с орудием, пулеметами, большим запасом снарядов и патронов, в результате боя отряд тов. Юдицкого был разбит».[18]
В цьому бою повстанці Степового захопили 2 гармати та декілька кулеметів.
Чекіст-історик Борис Козельський писав, що «в районі діяльності Олександрійської (Степової — Р.К.) дивізії майже неможливо було провадити радянську роботу. Банди тут рубали й сікли на всі боки — вони зробили з деяких повітів кип'ячий казан».[19]
«Блакитний був надзвичайно популярний серед своїх Херсонців… З нього був не тільки добрий командир, але й хоробрий вояка. Блакитний завжди в критичні хвилини бою вмів вселяти в своїх підлеглих героїзм і відвагу.
Одна його поява серед передових розстрілень магічно діяла на вояків. Херсонці вбачали в своєму отаманові-землякові справжнього командира, батька і товариша».[20]
Успішно воювати з ворогом допомагала й висока дисципліна у Дивізії. Блакитний ввів строгу відповідальність за окремі випадки бандитизму. Про це свідчить Наказ № 2 Олександрійського повітового Повстанкому від 26 вересня 1920 року.
В повстанську армію, говорилося в наказі, влились комуністичні провокатори, які з метою дискредитувати повстанців в очах населення, ведуть погромну агітацію і провокують козаків на бандитизм, мародерство, незаконні реквізиції. За таких обставин армія існувати не може. Вона або буде розбита, або розійдеться, як юрба. Селянство чекає від нас чесної святої праці, а не бандитизму. Тому будь-які вияви бандитизму слід розглядати як провокаційну роботу комуністів.
Пропонувалось вирішити проблему таким чином: 23 вересня при Повстанкомі створено комісію по боротьбі з бандитизмом. Подібні комісії організуються в полках та сотнях. Особу, помічену в бандитизмі, комісія має право карати якнайрішучіше, аж до розстрілу.[21]
Переможним маршем Степова дивізія підійшла до Холодного Яру. 24 вересня 1920 р. пополудні вся Медведівка заповнилася колонами Степовиків. «Штаб отамана Блакитного примістився у вищій початковій школі, — згадував Юрій Горліс-Горський. — Постать отамана Степовиків, що прибув у супроводі штабу на конях, виглядала імпонуюче… Кремезний чоловік, із помітною військовою виправкою, одягнений в простеньке вбрання військового крою, але з «цивільного» темносинього матеріалу. Мав на собі лише револьвер, далековид і пляншета з мапою».[22]
Розташувавши дивізію в Медведівці, отамани Холодного Яру зібралися на нараду, на якій Костя Блакитного було обрано Головним Отаманом всіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.
З Наказу № 2 Першої Дивізії Повстанських військ Олександрійського повіту від 28 вересня 1920 р. видно, що Степова дивізія мала чітку структуру: Головний отаман, Штаб, контррозвідка, політична прибудова — Повстанський комітет, полки, батальйони, курені, сотні, комендантська сотня, підривна команда, кінний відділ, канцелярія, інспекторсьий відділ, комісія інженерного майна, збройний відділ, комендатура руху, Дивізійний Суд, Дивізійний госпіталь, господарчі частини.
10-11 жовтня в районі Онуфріївського манастиря відбувся семигодинний бій об'єднаних повстанських сил з частинами Красної армії… Повстання розгорялося. В його полум'ї зникали окупанти та їхні посібники.
Згідно з підрахунками чекістів від 11 жовтня 1920 р. в селах Чечеліївці та Олександрівці Олександрійського повіту «банды с каждым днем увеличиваются, количество бандитов доходит до 8000 чел. вместе со стариками й подростками. Вооружена банда частью куцаками, частью штыками и вилами. Имеет до 800 винтовок, три пулемета, бандой вырыты также окопы».[23]
«…Александрийский уезд. В ночь на 12 октября в местечко Мироновку ворвалась банда до 500 человек, находящийся там продотряд разбежался… В Глинске убиты начальник милиции й его помощник, численность бандитов — 600–700 человек».[24]
[13]
«Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920 по 1.11.1921 годы». Дніпропетровськ, 1994.
[14]
«Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920 по 1.11.1921 годы». Дніпропетровськ, 1994.
[19]
Б.Козельський, «Шлях зрадництва й авантур. Петлюрівське по¬встанство». Держвидав України. Харків, 1926.