Побачивши, що Гордієнка скинути з уряду нелегко, Меншиков, щоб перетяти йому шлях на Україну, опанував з російським військом Омельники, Кременчук, Потоки, Монжалієвку та декотрі містечка по Орелі. Тільки й це не помогло: не діставши од царя ніякої навіть обіцянки про задоволення запорозьких вимог, Гордієнко вже рішив приєднатись до шведського короля і зробити останню спробу зброєю повернути Україну до вільного й незалежного життя. З тією метою 1 березня Гордієнко, лишивши Січ на наказного отамана Михайла Симонченка, рушив з тисячею запорожців з Січі на Кодаки і, прилучивши до себе виділи війська, вислані у Кодаки раніше, пішов на Переволочину. Там відбулася велика рада, у котрій брала участй також і запорозька переволочанська залога з полковником Нестулієм, і на тій раді всі запорозькі козаки ухвалили приєднатись до Мазепи й шведів.
У середині березня Гордіенко рушив з запорожцями на Царичанку, а проти нього туди ж з 3.000 російських драгунів вийшов бригадир Кемпель. Запорожці рішуче атакували драгунів і більше сотні з них порубали та стільки ж захопили у бранці, останніх же розігнали.
Після того Гордієнко погромив російське військо під Келебердою і почав добувати городи по Орелі й по Ворсклі. Український простий люд ще добре пам'ятав славу своїх заступників і оборонців його волі запорожців і почав озброюватись та прилучатись до запорожців, так що під рукою Гордієнка скоро згуртувалось біля 15.000 душ. Проте з повстанців запорожцям було користі дуже мало, бо проти гармат, рушниць та штиків російського війська вони мали тільки коси та вила. Відчинивши тими боями собі шляхи на Україну, Гордієнко пішов з військом у Диканьку, де перебував Мазепа. Бажаючи щастя Україні, запорозький кошовий отаман рішив забути свою зневагу до гетьмана, поєднатись з ним і навіть признати старшинування Мазепи, як гетьмана. Уступивши після урочистої зустрічі з боку Мазепиної старшини у хату, де жив Мазепа, і, заставши його біля столу, на котрому лежали військові клейноди, Гордієнко вклонився йому, поцілував на ознаку пошани гетьманський бунчук і у присутності запорозької й української старшини сказав Мазепі: "Військо Запорозьке і я дякуємо вам за те, що як гетьман України ви взяли до серця те становище, до котрого дійшла наша батьківщина, і почали визволяти її од московської влади. Ми певні, що саме з цією метою, а не з якоїсь персональної користі, ви попросили протекції шведського короля і тільки через те ми й зважились допомагати вам щиро, незважаючи на небезпеку нашого життя, і коритись вашій волі, так що ви волите наказувати нам, щоб досягти бажаної мети".Одповідаючи кошовому, Мазепа дякував Запорозькому Війську за довір'я і запевняв, що; покладаючись на шведського короля, він не мав на меті своєї користі, а вчинив так, не маючи вже сили терпіти неправдиві утиски на неньку Україну[9].
З Диканьки Гордієнко разом з Мазепою поїхав у Великі Будища, щоб стати перед очі шведського короля. У присутності запорозької старшини та почету короля Карла Гордієнко звернувся до нього з промовою латинською мовою[10], дякуючи од усього Війська Запорозького за те, що король обіцяв оборону як Війську Запорозькому, так і всьому народу українському проти загального ворога. За короля одповідав Гордієнкові теж латинською мовою шведський державний секретар Гермелін. Він висловив запорожцям королівську подяку за хоробрість під Царичанкою і радив скористатись щасливим випадком і добути собі стародавню волю та права. Ця промова після того була ще раз переказана слов'янською мовою, щоб могли зрозуміти її всі запорожці.
Після тих промов король частував Мазепу, Гордієнка й їхню старшину обідом, а на другий день у прнсутності короля відбулися наради про військові справи. По скінченні ж нарад з королем Гордієнко перевів своє військо під Полтаву, де сиділа велика московська залога, на південь, у Нові Санжари, і там розташувався табором.
Через якийсь час сюди, до кошового, дійшли вісті, що запорожцям дуже шкодить Чигиринський полковник Галаган[11], повідомляючи Меншикова й Голіцина про всі рухи запорозького вінська. Гнат Галаган був колись полковником на Запорожжі, пізніше ж перейшов до Мазепи і став полковником на Україні і найближчим після Орлика однодумцем Мазепи. З Мазепою разом він перейшов і до Карла XII, та тільки, роздивившнсь, що у шведів удесятеро менше війська, ніж у царя, і вгадавши, на чиєму боці буде перемога, він скористався випадком, коли був з козаками на під'їздах, і перебіг до російського війська, при чому захопив у бранці і привів до самого царя кілька десятків шведів. Цар пробачив Галаганові його тимчасову зраду і, призначивши його полковником охочекомонного полку, звелів служити собі проти запорожців, звичаї котрих Галаган добре знав.