— А зараз будемо дивитись кіно, панове депутати! Документальне, зазначте. Прошу!
Він махнув рукою, обтягнутою чорною лайковою рукавичкою, і на екрані, що був встановлений для того, аби міністри, звітуючи перед парламентом, могли демонструвати різні графіки, таблиці і діаграми, з'явилась сцена допиту генерала Фарболиса, крім останнього епізоду, де допитуваний гине від Котигорошкової кулі. Народні обранці почули страшні речі: виявляється президент Вернидуб таємно від них сформував підпорядкований особисто йому такі собі ескадрони смерти, що в соціумі отримали назву «чорні колобки». Це ж і нас, народних депутатів, вони могли вимордувати так само, як телесиків, — перше, що прийшло на думку нардепам, і вони помітно заворушились. Першим їхнім бажанням було негайно вийти в кулуари і там уже в деталях обговорити почуте і побачене, але до їх прикрощів виявилося, що прибулі з Котигорошком спецняки мають наказ нікого з сесійної зали не випускати, впускати тих, хто припізнився, можна, а ось виходити — зась. Мало того, уклінно просимо шановних народних обранців здати свої мобільні телефони. Спецняки швидко пройшлися між рядами і повідбирали у нардепів їхні мобілки — на якийсь час, панове, потім отримаєте назад. Коли потім? Коли, коли, буде наказ, віддамо! А ні, то — ні!
— Що будемо робити з таким президентом? — поцікавився Котигорошко у народних депутатів і, не чекаючи відповіді, сказав:
— Пропоную відсторонити цього чоловіка від президентської посади і віддати під суд. За зловживання владою! Хто за?
Депутати дружно проголосували «за». За кілька годин процедуру відсторонення громадянина Вернидуба від влади було проведено за всіма вимогами регламенту. Усі триста народних обранців дружно голосували — «одноголосно».
— Тепер, коли громадянин Вернидуб уже ніхто, вважаю, що його необхідно взяти під варту, — промовив Котигорошко і, не чекаючи на реакцію зали, звернувся до одного спецняка:
— Полковнику Глеку, візьміть біців і заарештуйте громадянина Вернидуба!
— Гаразд! — полковник Глек з десятьма бійцями вибіг із зали.
Повернулись вони підозріло швидко — протягом якихось десяти хвилин. Полковник Глек підійшов до генерала Котигорошка і щось прошепотів на вухо. Котигорошко скрушно похитав головою, а потім скорботно промовив у мікрофон:
— Ось так воно і є в цім житті, панове народні обранці, був чоловік, займав високу посаду, управляв однією десятою частиною земної суші і — що? Нема чоловіка! Мушу вам, шановні нардепи, повідомити сумну звістку — колишнього президента України громадянина Вернидуба вбито під час спроби втекти. Шкода! Пропоную вшанувати пам'ять небіжчика хвилиною мовчання. Все-таки він був президентом України.
Депутати встали, мовчали і думали. Найкмітливіші з них усе зрозуміли, ясно, що цей полковник за ці десять хвилин не міг доїхати до вулиці Банкової заарештувати громадянина Вернидуба і застрелити його під час спроби втечі. Без сумніву, це імітація, а нещасний Вернидуб вбитий, очевидно, ще минулої ночі. Та й чорт з ним! Але що далі?
Вшанувавши пам'ять мертвого Вернидуба, нардепи потягнулись до виходів — треба ж нарешті обговорити по-справжньому, в кулуарах, те, що сталося, випити у буфеті не завадить та у вбиральню, зрештою… Але і тепер спецняки нікого не випускали. Нардепи занервували.
— Панове, — весело сказав Котигорошко, який увесь цей час стояв на трибуні, — ще одне питання! Вирішимо ще одне питання і ви — вільні! Яке? Не полишимо ж ми нашу улюблену Неньку без керівництва. Тому ми мусимо вирішити питання про владу. Які будуть пропозиції?
Пропозицій у народних депутатів було багато, але Котигорошко слухати їх не забажав, а виніс свою пропозицію:
— Вважаю, що є необхідність створити тимчасовий кризовий орган управління, який би перебрав на себе всю повноту влади в Україні і не дав державі скотитись у вир хаосу й анархії. На мою думку, це має бути така собі Кризова управа управління Україною, скорочено — КУУУ. Хто за?
Всі були «за».
Які будуть пропозиції щодо голови КУУУ?
— Генерал Котигорошко! — вигукнув полковник Глек, який не був нардепом, але, враховуючи події цього ранку, вже здобув у народних обранців незаперечний авторитет, тому всі були «за».
— Тепер щодо особового складу КУУУ, — продовжував Котигорошко, — пропоную, аби в цей орган увійшли за посадою всі силові міністри, генеральний прокурор і прем'єр-міністр. Хто за?
Цього разу нардепи не були одноголосно «за», навпаки, усі вони одноголосно висунули пропозицію, аби в КУУУ ввійшов за посадою хоча 6 голова Верховної Ради України, якщо вже нема можливості, аби в КУУУ ввійшла вся Президія ВРУ.
— Вважаю, що вводити в члени КУУУ голову ВРУ — недоцільно! — відкарбував Котигорошко. — Хто за?
Всі були проти… Але тепер уже на народних обранців Котигорошко не зважав. Він посміхнувся і сказав:
— Проти, так проти. Ви вільні, шановні народні депутати! Нардепи гамірливо поквапились до виходів.
— Зовсім вільні! — кинув їм навздогін Котигорошко. — Назавжди!
— Що??? — нардепи завмерли.
— Ви вільні! — проголосив голова КУУУ генерал-полковник Котигорошко. — Я розпускаю Верховну Раду України. Але вам, шановні, гарантую зарплату і пільги, які вам належали, до кінця каденції. А тепер ви справді вільні.
Нардепи заремствували, але спецняки без парламентських церемоній почали виштовхувати народних обранців із зали.
За півгодини приміщення ВРУ було цілком очищено, і бунчужний Мотузяк замкнув вхідні двері парламенту, повісивши на них великий інтендантський замок.
Засівши у приміщенні колишньої адміністрації президента України на вулиці Банковій, Котигорошко почав зміцнювати владу. Він і не думав збирати КУУУ у повному складі, а якщо й радився з кимось, то це з полковниками А.Г.Ріппою і Глеком, які дуже швидко стали генералами, та начальником управління «М» Генштабу ВНУ генералом Доброзолом.