Але вона під чарами! - вигукнув він,коли трохи отямився.
Віддайте Богдану, - сказав Деревій рівно, - і панночка прокинеться. Чесний обмін.
Ох, альве, ти і хитрий, - цілком схвально мовив Роук, - тому я вашу панну і не ініціював. Підозрював, що маєш якийсь виверт в кишені. А хотілося б... Княгиня Волинані — упириця...Вперше ...Незла була б розвага. Але гаразд. Приведіть малу.
І тут я побачив Вільху.... Панна моїх чресел вела дівчинку за руку. На мене вона подивилася так, що я підібгав би хвоста, аби його мав. Нічого, подружко, знатимеш, як дурити голову приязному перевертневі. Богдана роздивлялася зеленкуваті труп'ячі морди довкола з помірною цікавістю. Дівча явно було не з полохливих. Коли побачила Деревія — розквітла усмішкою... Богдан говорив, що його донька на нього не схожа, але де там... У дівчинки була безоглядна усмішка Ружинських і ямочка на щоці, як у татка. Втім, це може лише мені так здавалося.
Деревію, забери мене звідси, - сказала вона, - мені тут не подобається. Люди в замку злючі, а Вільха не хоче навіть розмовляти, не те, що бавитися.
Зараз, - мовив Деревій, - ви, пане Роук, виведете нас з замку. І дасте коней — з вашої запряжки. Відтак отримаєте на руки вашу панну... Інакше вона може проспати вічність.
Роук клацнув іклами, тоді заспокоївся.
Гаразд, - сказав, - зрештою це справедливо. Хоча я не люблю саме слово “справедливість”, бо воно нічого не означає.
Коли ми врешті опинилися за мурами, я зітхнув з полегшенням. Частина упирів перекинулася на лиликів і кудись понеслася — якби не громити Ворогту. Ну з цим ми вже нічого не могли вдіяти. Я тільки сподівався, що набіг мине гражду Осколича — верховинець мені чимось сподобався. Роук з милим вишкіром запропонував трохи почекати, доки панні принесуть поїсти. Але ж не Чорнобожий син... Швидко двійця велетенських лиликів дійсно притягла людину.... Власне я підозрював щось таке. Ростислав був скінченим дурнем, коли зчепився з Гніздом... Опісля всього хтось мені оповів, здається той же Деревій, що на князеві був захист, поставлений Червцем особисто. Ну а тепер захист зник.
Починай, - вишкірився Роук. Ростислав, пошарпаний і обдертий спостерігав оце все з непередаваним жахом на обличчі. Не те, щоби мені було його шкода...Але якимось інстинктом я все ж таки був на боці теплокровних.
Деревій знову почав робити якісь рухи Чаркесом над сплячою упирицею. От звідки йому відомо, що треба робити? Втім, це ж їхній меч — чого б і не знати...
Панночка розплющила очі раптово. Вони у неї були як у всіх упирів — сповнені темної каламуті. Різко сіла на траві, куди її поклав Деревій.
Татку, - мовила побачивши Роука, - зовсім як людська дитина. Я аж розчулився. Ненадовго.
Дівчинка побачила Ростислава, якого міцно тримали двоє упирів.
Тату, це мені? - спитала голоском чемної дівчинки. Роук кивнув головою. І тоді вона стрибнула...
Якщо ви не бачили, як харчується гніздовий упир, то краще не починати. Акуратний прокол на шиї — це для ініціації, або тоді, коли харч хочуть зберегти на подовше. Хоча старші упирі, власне кажучи, і розумні і можуть бути милими в обходженні, але теплокровні є для них харчем. І тільки. Людських спогадів у них нема, як от у Ратші, хай Боги пошлють йому краще переродження.
Одним словом, дівчисько Ростислава просто розірвало. На шмаття. І все це бачила бідолашна Богдана, яка страшенно зблідла, але навіть не зблювала. Мала явно була з характером, хоча я б волів, щоб вона про такі жахи дізналася якомога пізніше.
Ми сіли на коней — я, Деревій і Арі. Богдану Деревій загорнув у плащ і посадовив перед собою. Пані Тернина, яка за весь цей час не вимовила ні слова, витеребилася ззаду на мого коня. Вільха мала тут, виявляється свого коня, на якому певне і приїхала. Її ніхто не затримував, але ніхто й не подякував.
Нас теж не затримали... Хоча могли. Совість як і почуття справедливості у упирів були відсутні напріч. Але Роук напевне був сильно зайнятий віднайденою донькою. Я мав надію, що він вдовольниться помстою і не поведе своїх на Ворогту. Ну а там хтозна.
Добиралися ми назад на Волинань доволі довго. Двічі на нас нападали розбійники, які не встигали втямити, що ми не є легкою здобиччю. Від розбійників ми відбилися. Але наш маленький загін був зовсім не милою спільнотою. Пані Тернина весь час мовчала і якось дивно поводилася. Може це помічав тільки я, бо я її всяку бачив і ввічливістю вона не відріжнялася. Вільха, яка, не маючи совісті, їхала з нами і далі дуже мене тривожила — я підозрював, що вона хоче вкрасти як не меча, то Богдану для чергового наймаря і виповів їй це просто в очі, але вона відмовила цілком резонно, що їй поки що ніхто не заплатив, а отже вона цілком безпечна. Деревія я почав побоюватися — назовні вилізли такі його риси, про які я й не підозрював. Єдиний, на кого я дійсно міг покластися — це Арі.Він мене і виручав, вартуючи ночами, стежачи за Вільхою і, вже з власної волі — за пані Терниною. Арі щось намагався мені пояснити, але я втямив лише одне — йому не подобався запах, що йшов від жінки... Ну власне, в дорозі митися було особливо ніяк, але нічим особливим не пахло, чого б мав жахатися Пес.