Маєток Ружинських був якраз нам по дорозі, і я запропонував Деревію заїхати туди перепочити. Зрештою відпочинок був потрібен всім — навіть лісовцю, який з кожним днем ставав все похмурішим.
Управитель Лозинський і сотник Ташич зустріли нас що називається з розпростертими обіймами і відкритими пляшками. Тут таки до Лучеська було послано гінця, і поки ми розкошували, насолоджуючись спочинком, прибув наказ до пана Ташича від князя-воєводи — негайно приставити княгиню Люборевич до граду стольного. Богдану тим часом Деревій відвів до своїх, в Серце Темнолісся, і повернулася вона... ну не зовсім людською дівчинкою десяти літ, але й не тою мовчазною істоткою, яка кулилася дорогою на руках у Деревія і майже ні з ким не спілкувалася. Втім, якщо згадати, що вона пережила смерть сестер, викрадення і той бісів упирятник, то я не дивуюся, що їй потрібне було лікування від лісовців — я б і сам полікувався від жахів останнього року, але соромився в цьому зізнатися.
Проводжати Богдану прийшло багацько альвів — і, як на диво, сам лісовий король. Деревій,як я втямив, за здобуття Чаркеса — пари Чаруна, був в особливій милості повелителя маленької спільноти, чим і викликане було бажання благословити дівчинку піснею.
Ох, такого голосу я зроду віку не чув і не почую.Він правда заворожував. Деревій вправно підігравав на невеличкій арфі, мала аж порожевіла і всміхнулася трохи не вперше від визволення, а сотник Ташич аж просльозився. На його загін, котрий віз панночку, за словами Деревія, було накладено могутні чари — отже доберуться вони швидко і без пригод.
А потім сталося те, про що я й досі згадую з жахом.
Ввечері того дня, коли Богдана Люборевич вирушила до Лучеська, пані Тернина покликала мене прогулятися на берег Свічада.
Справа є, Котяро,- сказала вона, - нарешті біля нас ніхто не товчеться. Мені потрібна твоя поміч.
Я розстелив плащ, і допоміг їй сісти на траву. Сам вмостився поруч.
Мені потрібні, - сказала пані Тернина, - всі три клинки альвів. Чарун, Чаркес і Миротворець.
Я роззявив рота.
Для чого? - спитав.
Вони, - спокійнісінько мовила відьма, - відкривають найбільший перехід.. З Свічадом замість дзеркала. Тримати їх мають альв, людина і перевертень. Напівкровки не годяться, тому я дозволила поїхати дівчиську. Втім, я думаю умовити Деревія. Він зможе — бо жорстокіший за інших.
Але для чого? - спитав я очманіло знову, - куди веде цей хід? Якщо згадати, як ми тинялися переходами, то це діло дуже небезпечне.
Не треба буде нікуди переходити, - сказала жінка, - просто наш світ стане іншим. Зовсім іншим. Він належатиме людям. І тим врятується. Дзеркало, на яке перетвориться Свічадо, віддзеркалить його... даруй за мимовільний жарт в те, чим він був від початку. В цілком матеріальний світ без нематеріальних істот.
Даруйте,- вирвалося у мене, - а якже я? Я то не зовсім...людина. І Деревій.
Ви житимете далі в людській формі, - пояснила відьма, - це не боляче, Котяро. Там у віддзеркаленні все майже так, як тут.
Але для чого це вам? - вигукнув я, - ви втратите свою силу, адже відьма це теж щось таке... нематеріальне. Що вам робити в світі, де немає див?
У мене досить золота, щоб дожити життя у спокої.- Сказала пані Тернина, - уяви собі світ без упирів, песиголовців та іншої нечисті.
Ви часом не до нової віри навернулися? - спитав я розгублено, - навіщо? І як ви добудете від альвів ті два меча, вони носяться з ними, мов з дітьми.
Деревій сам принесе сюди Чарун, - спокійно мовила відьма, - а Чаркес і так при ньому. І це буде останє диво цього світу.
Ні, - почувся голос Деревія.
Я зірвався на ноги, бо не знав, що він почув.
Ви не зробите з нашого світу, - мовив він, - оте, чого бажаєте. Іноді світу не треба змін.
Я не встиг зреагувати. На рухи альва взагалі важко реагувати — навіть в образі гепарда. Чаркес, меч, який нищить чари, зітнув жінці голову раніше, ніж я встигнув крикнути, або кинутися на поміч.
Я стояв, мов прибитий громовицею. Майнула думка вихопити меча, але що тут уже...
Деревію, - сказав я, - що ти накоїв? Для чого? Вона все одно б не змогла добути від ваших ці три клинка.
Деревій відвів мене від мертвої подалі. Нечутно з'явилися четверо альвів з ношами.
Вони заберуть тіло і віддадуть його вогню, - сказав Деревій, - але це не пані Тернина, Ярополче. Пані Тернина загинула ще в Горватії.