А колись же тут була душа великої Антії — принаймні так в книгах прописано. Та змінюються часи.
Перед тим, як на зимівлю стати, мали ми ще один клопіт, який настрахав мене чи й не більше, аніж прогулянки по кладовищах і мерці, котрі розмовляють. Се якраз той випадок був, коли втручання пані моєї, Тернини, обернулося злом — хоча добром там обернутися не могло нічого.
Селище на березі Богу гуло, мов розтроюджений вулик. Ви вже вибачайте, що назву я його забув, а може і не знав ніколи — відьмі здається байдуже було, як та місцина зветься, а я розпитатися просто не встиг. Появу пані Тернини сприйняли за Божий знак, з чого я висновок зробив, що ночівля і годівля нам знову не світить.
Мало бути в селищі цьому весілля. Але в годину, коли весільний поїзд їхав селом під співи дружок і світилок, наречений раптово перекинувся вовкулакою і вбив свою суджену. А потім дременув у ліс.
Тернина спокійно вислухала і голосіння батьків молодої, і плач батьків молодого роззирнулася по натовпу і мовила супокійно:
- Хтось із вас, люди, не скажу щоби добрі, найняв відьму або чаклуна для лихої справи.
Селяни зрозуміли це й самі. Їх цікавило — хто найняв. Самого чаклуна вони досягти не могли, але принаймні сподівалися помститися за смерть дівчини і майже вірну загибель хлопця. На заклятих вовкулак зазвичай уряджали полювання, бо на відміну від звичайних перевертнів, бідолахи собою не володіли і могли накоїти чимало зла, а повернути людський образ вовкулаці заклятому, а не народженому від перевертня, не кожен чаклун або волхв і брався, бо для зняття чарів потрібно було бути сильнішим за того, хто їх наклав.
І ось пані моя Тернина обвела натовп лихим оком і мовила:
- Нехай прийдуть сюди усі, хто мав бути поміж гостями.
Селяни заворушилися, загомоніли.
- Та всі ми тутай, - зрештою обізвався батько нареченого, - а чому пані Родима думає, що серед гостей отойво?
- Я не думаю, я відаю — відрізала Тернина. - Вране, чуєш мене?
Клята птиця вереснула так, що хтось зі світилок зомлів.
- Вране, - мовила відьма зловісно, - вкажи того, хто сотворив зле.
І Вран, щоб йому ніколи в небо не піднятися, таки злетів і почав кружляти просто над головами присутніх. Дівчата і жінки зойкали і верещали, коли він зачіпав їх крилом. Ба, навіть чоловіки жахалися. Я уже втямив що до чого і не заздрив убивцеві.
Як і слід було очікувати, винний в загибелі молодят (бо нареченого теж можна було вважати загиблим) не витримав і побіг. Це був молодий хлопець, до білої празникової свити якого була пришпилена квітка старшого боярина.
Натовпом прокотився не крик, звірячий рик.
- Пані моя, - сказав я розгублено, - спиніть самосуд.
- Для чого? - спитала Тернина.
Відповіді я не знайшов. Дійсно — для чого. Будь який копний суддя, або землевласник, якщо це селяни невільні, видасть на цього чоловіка смертний вирок. Але ж...
- Неприємне видовище? - спитала Тернина насмішкувато, в той час,коли я дякував Богам, що за натовпом мені не видно, що скоїлося, коли парубка схопили десятки рук, - людина по природі звір. Так і затям собі, Котяро. Навіть не людозвір. Людина по природі своїй — зло. Так мовлять Боги мої тим, хто вміє їх чути.
Ну і що я мав їй на те відповісти? Довелося заткати пельку і промовчати.
На ночівлю нас таки відвели і нагодували. Господарем добрим і до подорожніх лагідним виявився батько нареченого, Любечар на ім'я. Окрім його в хаті по лавах розсілися сплакана жона і семеро дітей від підлітків до малечі.
Хлопця, котрий ото мав одружитися, батько назвав Любистком. Як ви вже мабуть втямили — і батько і син були гожі з вигляду і ласі до жіноцтва. Господиня була замолоду певне красунею, діточки — одне в одне мов зернятка. І Любисток, найстарший, взяв за себе найпершу сільську вродливицю.
- Я одмовляв, - похмуро говорив селянин, - бідні вони, Бусли. Дівка без посагу, тільки й того, що чорноброва...
Господиня зітхнула, наче схлипнула.
- Але я і сам так оженився, - продовжував хлоп, - а вони впали в ноги і заклинають Ладою і Лелем. Згоду я дав. А Бажан... Бажан моєму хлопцеві приятелем був... Старший боярин...
- Чоловіче, - сказала відьма, - не ходіть околясами. Що ви хочете?
- Зніміть закляття, - вимовив чоловік, - я ж бачу, що це вам по силах. Любисток хлопець сильний, втрату дівки переживе. Іншу знайде. Ми хлопи невільного стану, і пан наш, Розумака на прізвисько, чоловік не злий, але вовкулаки біля маєтностей своїх не потерпить. Збере сусідів, урядить полювання. Все як слід. Але ж син-то мій ні в чому не винен...