Панна теж позирала на мене, тоді попрямувала до нашого столика, зупинилася і мовила, вказуючи на мене:
- Ти. Ходімо.
Я видно трохи очманів від такого швидкого знайомства, що зостався сидіти.
- Ти краще йди, Котяро, - порадив Сіроманець, давлячись сміхом, - щасливчик, тебе обрала Чарна. Тільки будь обережним — якщо ти панні не сподобаєшся, то вона порубає тебе на друзки своїм мечем.
Ну що тут мовити — пішов я за панночкою, хоча не таку дівчину потрібно мені було б для першого разу. Якщо у нас на Волинані чоловіче і жіноче єство має утримуватися в рівновазі, про що і звичаї свідчать, то в інших краях буває по різному, і Чарнігівщина один з таких країв. Правлять там самі жінки, вони ж і воюють, а чим чоловіки їхні займаються, хтозна — дітей хіба бавлять. Імена свої жони-воїни тримають у таємниці — вони всі Чарни. От і панночку мою напевне так і слід називати.
Нагорі було безліч кімнаток, розташованих по колу і Ярилів служитель провів нас до вільної, при чому Чарна заплатила за кімнату сама, і то за найкращу. Ложе в тій кімнаті було — хоч конем грай. Дівчина склала на стільця свою зброю і обернулася до мене.
- Чого, рудисько, став наче вритий? - спитала, - стовбичить, наче вперше.
- Я теє... і справді вперше, - зізнався я чесно, пам'ятаючи про слова Сіроманцеві. Хто зна, які там у Чарнів звичаї, а затівати опісля з нею бійку мені не хотілося.
- Ну це ж треба, - мовила Чарна і підійшла поближче. Дивний запах плинув від неї, і я з шумом втягнув повітря. Вдихнув раз... двічі...
І незчувся, як жбурнув дівчину на ложе і навалився на неї зверху. Громовий рик розтяв тишу, я втямив, що перекинувся, і людська частина моєї свідомості волала, що я придурень, і понівечу свою випадкову подругу. А друга, звіряча частина з захватом відчула, що піді мною б'ється, звивається не людина, а звірюга котячої породи може лиш трохи менша за мене. І я її маю... маю...і наше гарчання зливається в нявкіт і виття, які означають насолоду.
Отямився я вже в людському образі на підлозі серед уламків ліжка. В двері хтось вимогливо тарабанив.
- Гей, що у вас там коїться? - голос служителя, - ви там живі?
- Ідіть під тридцять три лиха, - озвалася болотяниця, а це напевне була болотяниця, або болотяна рись, як їх звуть на Поліссі, - ми винайняли цю буду до ранку.
Служитель заткнувся. Рись-перевертень повернулася до мене і усміхнулася так, що у мене в низу живота аж мурашки побіли, а прутень став сторч.
- А тепер, - промуркотіла вона, - давай в людському образі і повільніше. Обережно з одягом не порви. І постели щось на підлогу, котяро.
Я аж злякався, подумав, що вона мене звідкись знає. Але потім зрозумів, що то вона до мене ласкаво звертається і зовсім осмілів. Роздягнув панну, вклав на покривала, котрі стягнув з поламаного ложа, і повторив... Повільно. А потім ми перекинулися знову, і наш рявкіт і нявкіт напевне переполошив весь Поділ... А потім панна забажала... Краще помовчу.
Коли ми вже під ранок вийшли зі свого прихистку, то побачили, що внизу в залі зібралася ціла юрба. Всі горлали: “Ярило! Ярило! Слава Могутньому!” , жінки бажали моєму прутневі завжди стояти сторч, чоловіки бажали Чарні палкості у ліжку щодня — і всі пропонували нам випити.
Чарна оплатила служителю збитки — знов сама, я вже втямив, що не треба й намагатися виймати капшука — і сказала солодко:
- Ти будеш моїм милим спогадом, котяро.
- Стривай! - гукнув я.
Але прекрасна моя рись, кішечка моя світлоока, ковзнула сходами, грюкнула дверима і щезла, наче сон.
Як ви вже здогадалися, я закохався. З першого погляду і з кільканадцяти злягань поспіль. Звісно, що я побіг за панною, хоча це було і противу правил, бо у Здибанці Яриловій нечемним було переслідувати жінку, якщо вона того не бажає. Але болотяниця мов у воду впала. Мій нюх звіролюдя не допоміг нічим — на вуличках Кийграду було стільки різних запахів, що той, єдиний, я одразу загубив. Як і вовчурі, котрі вискочили назовні слідом за мною.
Вовки, однак, запевняли, що знайдуть дівчину швидко. Надто вона примітна — і зовнішність, і запах... Але дні йшли, і скільки я не ходив до Ярилової здибанки — то сам, то з вовчурами, а користі з того не було ніякої. Спробував я любові звичайних жінок, але з ними доводилося весь час гамувати себе, щоб звіряча натура не вилізла назовні і не перелякала би всмерть випадкову подругу.