Выбрать главу

Час дійсно пришвидшується, - мовила Тернина, котра весь цей час про щось шепотілася з Враном. Зловредна птаха явно оповідала відьмі щось недобре, бо жінка похмурніла на очах.

Нам не вийти нині з граду, - сказала вона однак спокійно, - оголошено, що в місті мор. Саме зараз зачиняють браму.

Богдан згадав всі тридцять три лиха поіменно і вдарив кулаком по стіні.

Переполохаєш сусідів, князю, - мовила пані Тернина, - а нам треба забратися звідси потиху. Ви чого дахами йшли — стежили за вами?

Богдан стенув плечима.

Не знаю. Але у Деревія було таке відчуття. Я, на сором мій, навіть особам духовним не вірю вже, хоч і помогли вони мені у Родні. Зілляр, у якого я купував напій для Ратші, мені не сподобався. Він з тих людей, що на східниці рахманській у самому низу, але знає багато. Не всі з жерців незадоволені Червцем і його братією, деякі не проти й приєднатися.

Ратша позеленів — так бідака тепер бліднув. Богдан ляснув його по плечу.

Заспокойся, чуро. Ми відірвалися.

Наче заперечуючи його слова, знизу почулося репетування. Щось кричав корчмар, потім крик раптово урвався.

Деревій обережно визирнув у вікно.

Внизу поки що лише троє недобрих осіб, - мовив спокійно і наготував лука.

Гупотіння на сходах підтвердило, що якраз час виносити ноги. Хоча тихо це зробити не вийде. Але нападники не стали ламати двері — доволі важкі і надійні. Вони їх забивали — судячи з звуку.

Стріляй, - сказав Богдан до лісовця, - зараз буде гаряче.

Дійсно, підлога почала нагріватися. Деревій тим часом тричі брязнув тятивою і легко зіскочив з вікна на землю. За ним вистрибнув я, перекидаючись в льоті. І тут з обох кінців завулка на нас накинулися озброєні люди.

Я вам скажу, що ці хлопи не зовсім втямили з чим зіткнулися. Доки ми з Деревієм тримали оборону, Богдан з Ратшею допомогли вибратися назовні пані Тернині, котра стрункістю не відріжнялася. Відьма злобно бурмотіла якісь закляття. Тісний провулок давав перевагу нам — нападники, роздивившись, що на них летить здоровецька звірюга, сахнулися назад, чавлячи одне одного. Тягло гаром — заїзд вже палав високим вогнем, і я пошкодував корчмаря. Через нас чолов'яга позбувся майна а то й життя. Втім, життя ми теж могли позбутися — шляхотки перли на нас з якоюсь божевільною відвагою, а очі мали як у заложних мерців — склисті й нерухомі. Бахнув постріл з пістоля, тоді другий. Обидві кулі трапили просто в груди Ратші, котрий лише ошкірився і стрибнув вперед, прикриваючи собою князя і відьму. Я його лише трохи випередив. Сподіваюся, що хлоп втямив нарешті, що у бутті упиря є свої приємності. Як і у бутті перевертня — задоволення від полювання на людисьок захлиснуло мій розум. Деревій це мабуть відчув, бо озирнувся і якось так зиркнув на мене. Але до лихої сили - я лапою з чародійськими кігтями зніс голову чоловіку, який цілився в лісовця з пістоля припавши до стіни, і задоволено рикнув.

Бій поволі пересувався до протилежного від вулиці краю завулка. Перевага, як ви вже здогадалися, була на нашому боці — деякі супротивники просто не встигали зреагувати на випади Богдана з Деревієм, котрі дива творили своїми вигнутими мечами і дива для ворогів зовсім не добрі, а від нас з Ратшою взагалі жахалися, як від лихої сили. Вивідачі у Червця були не дуже — якщо вони й примітили, що у Богдана є супутники, то одразу не зрозуміли, хто ми такі, ну а тепер вже було по всьому.

Провулком раптом повалив смердючий дим. Воно б і не дивно — пожежа вже буяла зовсім поруч, але дим цей був якийсь особливо гидезний. Я втямив, що це робота відьми, бо, не доходячи до нас, дим став ніби стіною, відсікаючи супротивників ліворуч. Праворуч зосталися самі мерці і поранений, не те щоб тяжко, лотр, котрий склав перед грудьми руки, замість простягнути їх до неба, як то личить добрим людям, й бурмотів молитву. Чесно кажучи, я б не проти був продовжити розминку, зізнаюся і каюся в тому, але пані Тернина мала рацію — треба було тікати, доки сюди не збіглося півграду.

Але кудою, на тридцять три лиха, ми могли податися? Тут я міг покластися лише на своїх супутників, котрі знали Лучеськ як свою кишеню. Я і поклався. Ми вислизнули з провулка і змішалися з роззявами, котрі бігли дивитись на пожежу. Не забувши при тому сховати зброю. Думаю, не варто казати, що з провулка я вийшов вже у людському вигляді з пом ятою пикою і голодний наче псоглавець-новачок. Відьма накинула мені на плечі мого плаща, який завбачливо прихопила з кімнати.

І я був майже певен, що поміж роззяв та дрібних злодіїв, яких завше повно на таких розвагах, раптом промайнула дівоча постать, схожа на Вільху. Що було з біса неймовірним — як би вона пройшла до міста через оті усі перевірки. Здалося напевне. Так я вирішив і ввічливо взяв під лікоть задихану пані Тернину.