Лучеськ на моїй пам'яті був тихим містом — порівняно з Роднею, а чи навіть з Кийградом, де завше було повно чужаниць і розбишак, але зараз тут панував переляк. Рекомий мор — в його раптовому виникненні я сумнівався, якщо це звісно мор не чародійський, перелякав усіх довкола. Зрозумівши, що через замкнені брами не втекти, люди металися вулицями, кудись тягли речі, когось уже грабували. Княжа варта, якої в місті зазвичай було навіть забагато, кудись зникла, а якщо вартівники й втручалися, то мляво і неохоче. Через весь оцей шарварок протискувалися гурти озброєних людей з білими пов'язками, від яких намагалися триматися подалі усі, з Княжою вартою включно. Горіло вже в кількох місцях, пожежу ніхто не гасив — на бруківці вуглиною було виведено: “там зараза”. Боже мій Хорсе — ще ж зрання тут була тиша та спокій. Ну, принаймні, коли я спускався від Замку донизу, то не побачив дорогою нічого незвичного. Як там бувший Суддя, до речі... Я чомусь не сумнівався, що під оцю хуру його дім спалять теж.
Вела нас відьма, кудись вглиб бідняцьких кварталів, повз переповнений храм Марени, двір якого був завалений принесеннями. Якщо мор справа рук Червця, то він дуже помилився — Мати Хвороб нині стала найпопулярнішою Богинею. Кільканадцять хат вже було обведено свіжими крейдяними колами, і жриці якраз приймали плату, за давнім звичаєм — скільки не шкода. Золота і срібла в цьому закутку не водилося, зате з вузликів і сховків випорпувалися останні мідяки, бо торгуватися з Тою, Кого Не Можна Славити вважалося лихою прикметою.
Пані Тернина підійшла до одної з таких жриць, і та схилилася в уклоні, розпізнавши Родиму навіть у перебранні. То була дівчина в обрядовій чорній вишиванці, що сягала землі. За звичаєм на жриці не було ні спідниці, ні запаски і під веретою вгадувалося сильне гарне тіло. На руці у неї висів капшучок, набитий мідяками, а пальці були вмазані у крейду.
Коли це почалося? - спитала Тернина, - і що коїться взагалі?
Почалося ранком отут, де мешкають злидарі, а нині вже мабуть розповзлося далі.Ми думали, що знаємо всіх дочок Матері, - відповіла жриця пошепки, - але сталося — лик цієї панни невідомий. Звичайна моровиця так не починається. Не було зловісних знаків — здохлих пацюків, або ж...
Які прикмети панни — відьма не гаяла часу, - се чорна моровиця, червона чи біла?
Немає жодних, - мовила дівчина, - і це найстрашніше. Людина просто падає з ніг і більше не приходить до тями. Мертвих поки що небагато, служки зносять їх на старий цвинтар... Хворих, як при інших видах мору нема — вражені помирають майже одразу.
Але хтось з вражених ще живий є? - одразу перейшла до справи пані Тернина. Жриця показала рукою на хату, яку численні молільники обходили другим боком вулиці.
Там чоловік. Він непритомний. Ми забрали до храму його жінку і дітей. Обмили, спалили одяг і відвели місце для молитви. Біда в тому, що ми не знаємо, як доторкається ся незнана Моровиця — диханням до вуст, руками до вуст, а чи...
Тернина махнула рукою, зупинивши дівчину, і сказала:
Попрохай когось відвести сих трьох осіб до місця молитви — вони можуть бути вражені.
План відьми очевидячки був такий — відсидітися у храмі. Під час загальної колотнечі храм Марени з його шпиталем для болящих і сховами для вражених був найспокійнішим місцем, куди шукати нас сунуться в останню чергу. Але...
Те саме прийшло до голови й Ружинському, бо той мовив стиха:
Якщо це мор чародійський, то люди Червця прийдуть сюди. Вони знатимуть, що їм нічого не загрожує.
Побачимо, - хмикнула Тернина, - ви поки йдіть, а ми з Ярополком навідаємо вмирущого.
Ясна річ, що мене не спитали про згоду, та я цього й не потребував. Дівчина підкликала одну зі своїх подруг, і друзі-приятелі мої пішли за нею. А я рушив за пані Терниною.
Жриця завела нас до хати — видно, що бідняцької але чепурненької. На деревляному полику лежав чоловік у сорочці й сподніх з грубого полотна. Він мав вигляд сущого мерця, і я трохи злякався, що знову побачу, як відьма підіймає мертвих. Інакше, чого б ми тут... Пані моя Тернина не була цілителькою, а швидше навпаки.
Відьма обдивилася чоловіка і мовила до жриці, котра тінню просоталася до кімнатки:
Дівчино, як там тебе...
Чорниця, - тихо відповіла та.
Так от, Чорнице, се мор не від нашої Покровительки. Се чародійський мор, зупинити який неможливо — якщо не знаєш того, хто наслав.