Вітровій поводився нині цілком спокійно і розважливо. Прибув він до Лучеська у супроводі вовчурів і вірного Арі й розташувався в Замку, у воєводських покоях. Вовчики мої дуже шкодували, що пропустили веселощі, Арі радів, що його записали до Варти і поводяться як з людиною... Все нібито було гаразд, але тривога, яку я постійно відчував, чомусь не зменшувалася.
Непокоїла мене Вільха. Якби моя кішечка не вміла брехати, то мусила б бути вже на півдорозі до Чарнігова — щоб віддати своїй повелительці Святославового меча взамін на братову волю. Але якщо панна моїх чресел чомусь опинилася у Лучеську, та ще в такий непевний час, то варто було очікувати неприємностей. Можливо — я вже думав і про це — не було у неї ніякого брата-перевертня, ба й до Чарн вона не поспішала повертатися, бо ні для чого їй те було, а працювала моя панна для якогось можновладця, котрий збирав клинки з іменами і легендами. Для чого збирав — лиш Боги відають, але принаймні за одним з тих клинків вганяв небіжчик Лісс, можливо його бажав мати собі і Червець, але був той клинок оберегом Горватії, тобто власністю роду Сріблянів. Другий лежав біля сіда, котрий спав у велетенському дубі в самому серці Темнолісся і начебто нікого не цікавив, третій я втратив, довірившись панночці. Власне, цей третій мав би бути моїм оберегом в якості новоспеченого князя Оріани, і зостатися без нього уймало мені чести.
Богдан зібрав нараду, коли у граді запанував спокій. Присутніми були Деревій, пані Тернина, суддя Вишеградич і Кремінь Конаш, який почувався трохи несвойо в княжих палатах. Віщі прислали представника — кого б ви думали? - нашого давнього приятеля Воїрада, котрий, виявляється, ні до якого Кийграду не відбув, а перебував нині при тутешнім Перуновім Гаї. От ці ще мені храмові і всякі інші таємниці... Чого б ото тоді не поїхати з нами разом...
Промова Ружинського була короткою, але змістовною. Він сказав те, що зрештою розуміли всі тут присутні — саме існування Волинані висить на тонкій волосині. Суддя при тому зиркнув на мене і пораяв виключити мене з числа радників, бо при моєму поверненні до Оріяни, я зможу, мовляв, використати почуте собі на користь, Волинані на зло. Чорнобожа сила — Вишеградич був правий, і я ще раз пошкодував, що вклепався в цю халепу з княжим званням і оріянськими магнатами. Богдан лише рукою махнув.
Чесна битва з сусідами лише підіймає бойовий дух і здібності війська. Ярополк мені потрібен, і від нього у мене немає таємниць, навіть якщо паньство оріянське, котре обрало його на князя, вирішить оголосити нам війну.
Суддя лише гмикнув але змовчав. Богдан говорив далі. Порушена була традиція спадкоємництва, рід Люборевичів майже обірвався. Милиця вмирає, доньки Росави мертві. За винятком однієї, яку мертвою не бачили, але можливість її загибелі надто висока. Князь-воєвода може правити тільки від імені княгині, або неповнолітньої князівни. Білобожичі опісля струсу отямляться і знову почнуть обморочувати людність. А серед їхніх визнавців звісно ж знайдуться бажаючі започаткувати новий рід на княжому столі. З успадкуванням по крові чоловічій, як то за їхніми заповідями годиться.
Останнє було для мене новиною, але Суддя лише головою покивав — певне вже чув десь подібне.
І ось що я тобі скажу, княже-воєводо, - мовив він, - може й час... змінювати щось в правах успадкування. Се лише у нас збереглися такі прадавні звичаї, і не завше вони на користь державі.
Оце так оберігач законів, - скипів Богдан, - не очікував! Може запропонуєте й князя обирати на вічі і розплодити безлад і підкуп?
Ні, до віча ми ще не докотилися, - спокійно мовив Суддя, - але я б таки запропонував, щоб і сини княжі, не лише доньки мали права спадку. І обряд оцей, за яким княгиня зі своїм воєводою злягатися мусить задля сили і крові дітей своїх, теж занехаяв би.Не кожна жінка може лягти на ложе задля влади, і не кожен чоловік зможе зостатися при ній задля того ж в якості не лише оборонця, але й коханця. Доказом тому — твій батько, Богдане. І ти сам.
Я дав Росаві дитину, - огризнувся Ружинський, - і не був їй огидним. Та й успадковує стіл княжий не обов'язково саме донька воєводи. Зрештою, про все це можна подбати потім. Метою нашою має бути відшукати Богдану Люборевич. І відновити законність. А тоді вже думати за якісь зміни, якщо вони взагалі потрібні. Тим більше, коли такі зміни до шмиги Білобожичам.
Власне кажучи, - неквапливо мовив Воїрад, - час спливає і світ змінюється. Але князь правий в одному — князівну потрібно віднайти.
Богдан недовірливо зиркнув на жерця.