Зазвичай, - мовив, - храми проти змін.
Зазвичай, - відповів Воїрад, - вони дозволяють зміни, коли надходить година змін.
Годі балачок, - озвалася сухо пані Тернина, - діяти треба. Червець зник з кімнати у Вежі за допомогою певних сил, над якими я не маю влади. Швидше за все — разом з малою. І я знаю, де вони тепер. У Ворогті, як і передбачав шановний Любомир. Чародій морочить голову Ростиславу — у цього старого дурня є певні плани, в яких Люборевичівна грає не останню роль. А Червецю потрібен меч. Чаркес. Власне — три мечі. Чарун, який бережуть сіди або ж альви Темнолісся, і Миротворець, який дівка-перевертень поцупила у цього дурня Ярополка.
На яке лихо вони йому? - поцікавився Богдан.
Аби я знала, - мовила Тернина втомлено, - відаю тільки, що це якось зв'язано з озером на твоїх, Богдане, землях. І з оцим Котярою, який примудрився прогавити Святославів меч, він же Миротворець. Альвам вашим, чуєш Деревію, теж загрожує небезпека: рано чи пізно за Чаруном прийдуть. А твої тисячолітні воїни хоч і вправні, але проти війська їм не встояти.
Доведеться будити Сплячого, - мовив Деревій спокійно, - його музика...
Досі допомагала, - сказала Тернина, - але так буде не завжди.
Гаразд, - втрутився Воїрад, - почнемо з найлегшого. Ворогта. Нам потрібно витягти звідти князівну. Викрасти ще й меча було б добре, але то вже занадто. Можна було б дочекатися, коли меч опиниться у чародія — адже він напевне хоче обміняти дівча на клинок.
Щоб Ростислав опікувався правителькою Волинані, - задумливо мовив Суддя, - а потім.... Потім, Богдане, він, а не ти, змінить лад успадкування. Коло допустить це — Перунич натякнув, що таке можливо. І буде одне князівство замість двох. А горуватимуть над нами горвати, вибачай за мимовільний жарт.
Дай Боги їм горувати над власними дупами, - мовив Богдан з усмішечкою, - але пані Тернина як завжди чогось недоговорює.
Відьма гмикнула і сказала як завжди загадково:
Менше знаєш, солодше спиш, княже-воєводо. Отже, я пропоную таке. Ти, Богдане, нині маєш сидіти в Лучеську і лад наводити. До Ворогти вирушимо ми з Ярополком, бо тим шляхом, яким ми підемо, я тільки перевертня провести можу. Як охоронців візьмемо песиголовця і упиря. Арі пройде, бо він інакше мислить, ніж інші розумні істоти. Ну й Ратша може пройти — він власне кажучи, мрець.
Не скажу, щоб я був у захваті від такого стану речей. Від чародійства мене завжди вернуло, навіть від відьомського
А не простіше поїхати кінно? - запропонував я. Відьма подивилася на мене як на бовдура.
Швидкість нам потрібна, нерозумний Котяро. Доки ми мандруватимемо пішки а чи верхи, можуть пропасти і дівчинка і зброя.
Я там пройду? - запитав Деревій.
Пані Тернина задумалася. Зрештою, вона знизала плечима.
Альве, ти не з цього світу, і можливо зможеш пройти. Але для чого воно тобі? Богдану може допомога потрібна буде.
Деревій ледь посміхнувся кутиками вуст:
Вистачить князеві й сина нашої крові. Я не хочу надто навертатися на очі... добрим людям і псувати правителю репутацію.
Та її вже і так зіпсуто, - буркнув Богдан, - приятель-лісовець тут вже нічого не вдіє. Хоча я не хотів би, щоб ти ризикував. Вас і так жменька залишилася.
Зате буде що згадати в потойбіччі, - мовив Деревій, - а відьмі і нашому другові Ярополку потрібна охорона. Арі то Арі, але ж ви знаєте, як горвати ставляться до песиголовців... та й до упирів, до речі. Я б замінив їх обох, якщо чарівна пані Тернина не проти.
Чарівна пані Тернина не обійдеться без Арі й Ратші, - відтяла відьма, - але можеш іти, альве. Принаймні спину прикриєш Ярополку в разі чого.
Це не сподобалося мені ще більше — здається відьма зібралася використати приятелів моїх як розмінну монету.
Вони мають дати згоду, що йдуть по власній волі, - сказав я, - Арі з Ратшою. Вони не є пішаками.
Якби Тернина отак поглянула на когось іншого, я б порадив йому написати заповіт. Але відьма промовчала. Богдан позирав на нас трохи знервовано. Зрештою Тернина буркнула крізь зуби:
Гаразд.
Певне пані моя знала, що станеться так, тому швидко і погодилася. Арі аж застрибав від радості, коли я оголосив йому про похід. Марно я намагався втовкмачити Псові, що виправа вельми небезпечна, можливо самому Чорнобогові на роги, і що там Арі цілком може скласти дурну собачу голову. Песиголовець мій, як я не раз казав, чогось дуже прив'язався до мене без всякого пятнування, а страх вони відчувають лише в виду видимої небезпеки. Ратша згодився миттєво — бідолаха нудився існуванням живого мерця. Я вилаяв пані Тернину, ясна річ подумки, не пошепки навіть, але все одно озирнувся довкола, ніби вона могла мене почути.