Добре жити тисячоліттями — тоді тебе вже точно нічого не здивує..Лісовець мав рацію: пані Тернина гралася з такими силами, які могли її або повернути, або знищити, або зробити з неї заложного мерця. І ми вже тут допомогти нічим не могли. А тому розбили невеличкий табір, зоставили Арі половину всіх харчів, що у нас були і один чародійний плащ, суворо наказали ніде не длятися і очікувати, зробили над пані Терниною куреня з ялинових лап і рушили від печери вниз.
На схилі, неподалік від лісової дороги, ми надибали хатинку, і розпитали про шлях до Ворогти. Місто було, виявляється, зовсім поруч — з цього горба вже видно було гору Магуру, на якій стримів Ростиславів замок, і городище в річковій долині. Чолов'яга, з яким ми ото розмовляли, позирав на нас скоса — наша вимова була аж ніяк не горватською, добре що хоч, завдяки отому маскуванню, він не міг роздивитися як слід наші пики. Вся ота страшненька подорож зайняла у нас, по сонцю судячи, години зо три. Мати наша Лада, а начебто півжиття проминуло.
Дорогою ми радилися, що робити далі. Ясна річ — до княжого замку так просто не потрапити: старий Ростислав був звихнутий на змовах і замахах проти його дорогоцінної особи. Про його божевілля байки ходили від Лугдуму до Кімрії — як і про вигадливі страти рекомих змовників. Тому я сумнівався, щоб і Червець сунувся просто на Магуру. Навіть якщо Ростислав знав чаклуна. Спершу треба було вивідати, в якому вельможний настрої, а тоді вже пропонувати йому малу князівну в якості чи то заручниці, чи то дружини. Тим більше, що Червець був аж ніяк не людинолюбцем, і забажав би в обмін на паночку швидше за все Чаркес. А від такої пропозиції Ростислав міг просто оскаженіти і далі не дослухати.
Зробимо те, що я робив у мандрах завжди, - озвався Деревій, - підемо до місця, де збираються люди...
В корчмах вони збираються, - буркнув я, - і в заїздах. Пиячити.
Злість моя Деревія не стосувалася — я все за пані Тернину думав.
І будемо напитувати вояцької служби. Я непоганий лучник...
Мені не треба було навіть підіймати голову — оту його усмішку, нелюдську якусь, я відчув на відстані.
Ти добрий мечник, - продовжував Деревій, - про твої особливі здібності поки що промовчимо — невідомо, як князь і людність ставляться до перевертнів. В разі чого — плащі прикриють. Ну і послухаємо, про що люди розмовляють. Можливо, ми дізнаємося багацько корисних відомостей, не пхаючись до Княжого Граду.
А ти колись служив найманцем? - поцікавився я, - навіщо?
Щоб не перетворитися на тінь, - відповів сід як завжди загадково, - я мав щось робити, розумієш, а не лише ховатися по зачарованих лісах, або спостерігати, як людці руйнують побудовані нами гради. Мій народ, на відміну від інших нам подібних, будувати любив і вмів, але пропливали століття — і наші замки починали комусь заважати. Тому ми перестали це робити... А жити бездумно, як листя на вітрі, не навчилися. Мій володар спить і снить битвами минулого — а я вирішив пожити так, щоб кров швидше бігла по жилах. Але менше з тим. Оскільки в нас одразу визнають чужоземців, то я буду найманцем з Арморіки, а ти — кімрянином. Я повертаюся додому з Кімрії, де служив в охороні верховного жерця — в Кімрії на таку службу беруть чужоземців. А ти був вояком і служив в стольному місті Аргавані, де ми й познайомилися. Опісля поєдинку зі своїм офіцером через дівку, ти змушений був покинути Кімрію і пристав до мене.
Маєш, наче по писаному розказав. Зрештою, я знаю кімрянську — вивчив, ще працюючи на Псарні — а кімрян, які могли б завдати мені брехню, я навряд чи тут побачу. Тому трохи прибадьорився, і спробував викинути з голови погибель Ратші, непевний стан пані Тернини, небезпеки, що загрожували Арі...
Якщо, - продовжував Деревій, - ми знайдемо підхожий заїзд і нас одразу не заарештують, то повернемося по Арі з Терниною. Скажемо, що знайшли мертву пані у лісі. Якщо вона насправді мертва.
Ти ж казав, що відріжниш небіжчика від живого з одного погляду.
Я казав, і про те, що не знаю всіх її можливостей, - відповів лісовець лагідно.
Заїзд ми знайшли, і нас не тільки не заарештували, а ще й поселили у найкращих кімнатах, бо капшуки наші були важкі і напхані монетами з Кімрії, Волинані та Оріани. Ввечері ми спустилися до загальної зали і почали напитувати роботи. Одразу ж знайшлися доброзичливці і знавці.