До замку не пхайтеся, - радив здоровило з пошрамованим писком, - очільник оборони пан Руштякевич — звірюга рідкісна, і забиває новачків на смерть. Платять зле — аби тільки пожерти і випити. В борги заганяють — щоб не міг покинути службу. Краще йдіть до Дакії,через гори, вони якраз збирають виправу на упирів.
А платять скільки? - поцікавивсяДеревій.
Десять дакійських червінців, якщо виживеш.
У день?
Здоровило заіржав
На тиждень.
То хай самі упирів і полюють,- гмикнув Деревій
Зараз в горах біда, - озвався чоловік в киптарі з двома пістолями за поясом.- два роди кровопивць зчепилися між собою. А оскільки їм під час вйни багато поживи тра, то вирізають цілі поселення. Жодна гражда не встоїть перед нежиттю.
На Верховині дикі Пси вийшли на полювання, - мовив ще один горянин і розгладив вусики, - порубіжні гражди набирають лучників.
Тут в передсінку раптово почулися крики і скавчання. Я зоставив Деревія обговорювати рекому службу і вибіг на двір. Там двоє хлопів лупцювали мого Арі кийками.
А ну гетьте! - Крикнув я, видобуваючи меча, - це мій вчений Песиголовець
З песиголовцями не можна! - гукнув хлоп.
Це мій Пес, і я тебе не змушую з ним випивати.
Хлопи рушили до мене. Арі сховався за мене і скавулів. Одного я жбурнув трохи не під колеса повозу, який тільки но під'їхав, другий хтів метнути в мене ножа, але тут таки сів на дупу з пробитою стрілою рукою. Деревій вийшов за мною — підтримати так би мовити.
Арі, що сталося?Де пані Тернина?
З жалібного скавчання Арі, я втямив, що він пішов набрати води до потічка, а коли повернувся,то рекома небіжчиця зникла.Пес перелякався і побіг шукати мене. Ніяких чужих запахів довкола він не чув. Оце тобі голос. А тут іще приятелі тих двох лобурів повибігали з заїзду. І тут мене покликали з отого повозу
Чоловіче добрий, це не ви шукаєте вояцької роботи?
А таки я, - одізвався я захекано, - тільки ось у мене клопіт. Супутниця моя зникла без вісти, а Пса добрі люди хочуть розірвати на шмаття.
Я можу вам помогти. Сідайте до повозу, а Пес ваш нехай стрибає нагору до візниці.
Нас двоє, - зауважив я, - я і мій приятель-найманець.
Тим краще, - чогось зрадів панок у повозі, - сідайте.
Я перемигнувся з Деревієм і ми сіли до повозу. Ризиковано, згоден. Але ж мали ми вшитися з цієї дупи. З заїзду вже вибігла купа люду, вимахуючи бартками і пістолями. Явно по наші душі. Повіз рушив і гевулт та стрілянина зосталися позаду.
Наш рятівник і певне роботодавець був вичепуреним за дакійською модою чоловіком аристократичного вигляду. Щоправда я не знав, чи треба нам та його робота. Але в разі чого можна і відмовитись. Принаймні я так себе потішав.
Ми хочемо, - сказав чоловік, - заплатити дорого за одну не варту того голову.
Ми схожі на найманих вбивць?- Поцікавився Деревій
Не поспішайте так, альве, - ошкірився чоловік і я побачив у нього в роті ікла. Одразу згадався загиблий Ратша, але цей упир був страшнуватим, видно з гніздових.
Для чого нежиті платити за чиюсь смерть? - знову озвався Деревій, який втямив з ким має справу напевне від початку, - могутні клани самі не в змозі когось роздерти?
Могутні клани зацікавлені в тому, щоб не просто прикінчити одного чародія, але й визволити заручницю.
Ставало все цікавіше. Чародій з яким не в змозі зладнати дакійські упирі. Часом це не наш приятель Червець.
Якщо ви викажете згоду, я оповім вам решту,- сказав упир рівно.
Розумієте, господарю, - сказав Деревій лагідно, - ми теж шукаємо заручницю. І теж у чародія. Ми не можемо покинути свою війну задля вашої. Хіба що це один і той же чародій що малоймовірно.
Упир довго мовчав. Тоді озвався рівним голосом.
Певний чародій взяв заручницею нашу князівну. Народжену, не обернену.
Він зумів її втримати? - поцікавився Деревій. Я теж втямив в чому справа. Діти у упирів народжувалися дуже зрідка — бо коли обоє батьків упокійнички, то самі розумієте.... Але сили таке дитя було неймовірної. Рід, що мав у себе народженого упиря а чи упирицю одразу виходив у змагу на перше місце.
Виходить зумів, - сказав неживий, - і пропонує обмін. Нашу панну на меч князя Ростислава.
То треба добути меч, - незворушно сказав Деревій.
Ти знаєш, альве, що цю вашу роботу ми не зможемо взяти до рук, - вишкірився упир, - але ми зробили краще. Ми знайшли місце, де він ховає ще одне дівча. Людське, але з кров'ю альва в жилах. Дівча це тепер у нас.
Я загарчав. Упир глянув на мене скоса:
Легше, гепарде... З нею нічого не трапиться. Кров альва для нас Древніх отрута, а в ній її чверть. Забагато. Це лише новонавернені і не гніздові можуть хлебтати.... всякі помиї.