От тут я подумав, що Деревій його придушить. Але лісовець продовжував усміхатися.
Я бачив упиря, - сказав він, - який ласував такою кров'ю.
Новонавернений, - мовив упир з несмаком, - я б тих, хто навертає поза гніздом і надає силу людцям, які в свою чергу навертають.... будь що, здатне хлебтати....погану кров... виводив би без захисту на сонечко. Твоєму дівчиськові ніщо не загрожує... поки що. Але нам потрібна наша князівна. А взяти Чаркес... ми не в змозі.
А ви певні, пане... - почав Деревій
Руок, - ошкірився упир
Пане Руок, що ваша дівчинка справді у цього чародія. Наскільки мені відомо, чоловік цей відомий брехун і заморочить голову і людям і нелюдям.
Певен, - гарикнув Руок.
Ми візьмемося за цю справу, - сказав Деревій, - опісля того, як побачимо нашу панну.
Руок якийсь час мовчав, потім кивнув.
За кілька хвилин я відчув, що наш повіз вже не котиться по землі, а летить в повітрі. Що було у нас нині замість коней я навіть боявся уявити. Зрештою колеса знову торкнулися — не землі, брукованого каміння.
Виходьте, - мовив Руок.
Власне кажучи, я уже зрозумів, куди ми втрапили і тільки молив матінку Ладу, щоб гніздові так само гидували крівцею перевертнів, як і кров'ю сідів. Втім, нечислені упирі, які траплялися нам у замковому дворі, бо це таки був замок, мали погідний вигляд, були пристойно вбрані, гарні з виду, і відріжнялися від звичайних шляхтичів тільки надто блідими обличчями. Руок, очевидячки, мав тут якусь владу, бо ніхто не спитав ні хто ми, ні звідки.
Упир привів нас до невеликої кімнатки з загратованим віконечком.
Дивіться, - мовив, - гніздо не вміє брехати.
Я зазирнув до віконечка. На пишному ложі спала дівчинка років десяти чисто людського вигляду, темнволоса і кругловида. Біля неї сиділа з якоюсь книгою в руках світловолоса панна. Але витріщився я не на панну, а на меч на її колінах. Панна підняла очі, і я пізнав Вільху.
Пане Руок, - спитав я стиха, - звідки тут ця дівчина?
Я найняв Чарну для охорони, - відповів Руок, - так надійніше. Дівчинка надто схожа на людську.
Пане Руок, - сказав я, - мені потрібен меч. Отой, що його тримає панна. Без нього ми не візьмемося за вашу справу. Він надто пов'язаний і з Чаркесом, і з чаклуном. Власне це мій клинок. Панна його викрала безецним чином.
Руок знизав плечима.
Ви ж знаєте Чарн, - сказав, - вони не віддають здобичі.
Деревій усміхнувся.
Я зараджу, - мовив, - тільки мій приятель має пройти до тієї кімнати.
Руок глипнув на нього підозріло.
З фортеці на верхах, - попередив, - вам не вийти самим.
Ви нас відвезете, - озвався сід, - з оцим мечем. Я знаю цю панну, вона має досить зброї і без клинка гепардів.
Руок неохоче кивнув. Деревій вийняв зза поясу свою сопілочку і заграв. Мелодія була простенька, але морочлива. Я дивився на Вільху. Чародійство було націлене на неї, але спати захотілося і мені також. Щоправда не так, як їй — дівчина спершу впустила книгу, потім опустила голову на груди...
Руок пхнув майже непомітні дверцята в стіні і сказав мені:
Йди, але без дурниць. Раптом що, я переборю свою відразу до крові альвів.
Я зайшов.У Вільхи дійсно було досить зброї — ще один меч, який лежав тут таки на ліжку, кілька ножів. Я взяв свого меча і довго дивився в сонне лице моєї коханки. Колишньої напевне коханки. Бо я вже не сумнівався, що всі її оповіді — лжа. І про нещасливе дитинство, і про брата, може навіть і про життя серед Чарн. Бо якби все те було правдою, вона мала б давно обміняти свого брата на цього меча і зникнути з ним в пущах Полісся. А замість того... На ложі вона гаряча, вояк звісно хоробрий... але...Неприємно... Тут я згадав, що треба квапитися і вийшов.
Вона підписала з нами угоду, - ошкірився Руок у відповідь на моє невисловлене питання, - і нікуди звідси не подінеться.
Ох, я сумнівався в цьому, але промовчав.
Ви б краще змінили охоронницю, - сказав Деревій. Він то теж втямив про що моє мовчання. - це ненадійна особа.
Руок гмикнув.
Побачимо.
Світанок застав нас у лісі неподалік Ворогти. Разом з Арі, який від близькості нежиті трохи не звар'ював. І без жодної розумної думки, як його виконати — цей потрійний обмін.
Деревій однак особливо не розпачався.
От уяви собі, Ярополче, - мовив він, - зібрався ти одружитися....
Та я ніколи... - почав я
Просто уяви. І ось татко нареченої каже — добудь для мене... ну щось таке.... зірку з неба. Тоді віддам доньку. Що робитимеш?
Простіше вкрасти наречену, - буркнув я.
Деревій ледь усміхнувся.
Ціную твій практичний розум... Отже красти ми будемо не меча, а маленьку упирицю.
А вона нас не зжере? - спитав я обережно.