Ввважай, чоловіче добрий, це моєю забаганкою. Але якщо ти слабосилий і слабодухий, вкажи хоча б напрям.
Клятий лісовець напевне знав, що горвата назвати слабосилим і слабодухим — це домогтися від нього чого завгодно, бо хлоп зробить все, аби ту опінію перекреслити. Осколич мовчки зірвав зі стіни овечу гуню і став одягатися. За завіскою захлипала жінка.
Деревію, - прошепотів я, коли ми вийшли на двір, - хай би і справді вказав напрям. Якщо там на нас очікує якась біда.
Очікує, - спокійно мовив лісовець — тобі мало Червця і упириці? Але слова дотримувати треба. Навіть даного дідом. Не подобається мені, що пані Тернина вже там.
Так це ж навпаки добре, - здивувався я.
Я не певен, - озвався Деревій загадково як завжди. - Накажи Арі йти за нами.
Острів, про який говорив Осколич, виявився на середині ріки, нині обмілілої так, що її і курка вбрід могла перебрести. Але ми спізнилися... Принаймні на березі ріки гарцювало кінно з десяток воїнів, голосно радячись, як би ту річку перебрести. Лякала їх не ріка — на березі вже лежало два мерці, які певне сунулися у воду. Ватаг вояків, пишно вбраний в усе чорне старий у хутряній, незважаючи на літо шапці, лаявся так, що здавалося гори двигтіли.
Се наш князь, - прошепотів Осколич, - не знаю, як ви, люди.... - він затнувся — не люди, і навряд чи добрі, а я не хочу стикатися з володарем. Руку він має важку, а темниці глибокі.
Що йому тут треба? - спитав я. Обставини складалися таким чином, що я взагалі перестав щось розуміти. Князь Горватії начебто мав з Червцем якщо не спілку, то принаймні приязні стосунки, а тут взявся його острів штурмом брати.
З чародіями, - з усмішкою мовив Деревій, - не можна мати спілку. Як і з відьмами. Бо не відаєш, коли сила, якою вони намагаються керувати, змінить їм навіть не розум — душу.
Се вже не вперше видавалося, що Деревій читає просто з моєї голови. Тому я особливо не здивувався.
Тим часом князь лаятися перестав і почав робити щось дивовижне. Зліз з коня, видобув з піхов меча і почав ширяти ним у воду. Вода скипіла і запарувала — хоч узвар з неї готуй. Деревій засміявся. Погляд у нього став якийсь дивний- і я почав побоюватися уже й альва: а раптом у нього теж дах знесе. Бо останнім часом світ ставав все більше божевільним. Деревій раптово вийшов з нашої схованки, а сиділи ми втрьох за буреломом, і з берега нас було не видно — і рушив просто до князя.
Так це не діє, - мовив.
Старигань озирнувся і порухом руки зупинив своїх воїнів, які вже потяглися за пістолями.
Як же не діє, - ошкірився, - ти ж бо явився, лісовцю. І розкажеш мені, як переправитися.
Людина тут не пройде, - мовив Деревій, - острів закрито... Та ви ж пожертвували двома вояками, щоб про це дізнатися.
А не людина? - хитро спитав Ростислав, і я з жахом зрозумів, що принаймні частина з оповідей про нього відповідають дійсності. Старий був дійсно звихнений, мов заєць у березілі, і якщо його охоронці цього не бачили, або звикли, то я хотів би цієї миті опинитися подалі від цього дідугана.
Напевне теж, - відповів лісовець,- якщо не знатиме як.
А ти знаєш, - старий не питав, він говорив ствердно.
Ні,- відповів Деревій,- звідки... Чаклун з острова — то ваш приятель. Ви і домовляйтеся.
Старий знову ошкірився. Зза наших спин долинув слабкий крик і прокльони. Я озирнувся. Двоє вартівників тягли Осколича, який опирався і намагався вирватися.
Не допоможеш — цього хлопа вкинуть у воду,- сказав Ростислав, - буде третім.
Я почав роздумувати — чи не перекинутися і не почати бійку. В чародійських справах я мало петрав і повністю покладався на Деревія, але навряд чи князь з його вартівниками встояли б проти гепарда. Вбити перевертня важко — кілька разів я вже в цьому переконався.
Але у Деревія вочевидь був якийсь свій план. Мене поки що не чіпали, певне в маскувальному плащі теж прийняли за лісовця. Розчаровувати вартівників я поки що не збирався, але про всяк випадок посунувся так, щоб прикрити Деревієві спину. На Арі Ростислав не звернув увагу, з чого я зробив висновок, що князь правильно ставиться до вчених песиголовців, тобто має їх за добрих слуг і пристойний супровід. Ну хоч щось, а то мені вже набридло пояснювати добрим людям, що Арі є чемним і вченим.
З чого ви взяли, - рівно спитав Деревій, - що цей чоловік для мене чогось вартий?
Я аж трохи розгубився. Деревій по людським міркам звісно був безоглядним, і особливо не заморочувався, якщо треба було прокласти дорогу по трупах воріженьків, але ж... це було якось.... неправильно. Верховинець в цю історію встряг явно не по власній волі.
Може я зараз перекинуся... і...- прошепотів я на вухо лісовцеві,- а то і справді уграють чоловіка. Він у цій дупі випадково. Навіть присягався не він, а дід його.