„Дійсно? О, ну то значить то був Бондарів Генрик. Грубасик з ротом великим, як у жаби.”
„Я би сказав, Майстре, що Генрик був гарним хлопцем із широкою дружньою усмішкою. Тимнеменш він був настільки обачний що перш ніж їсти, розрізав свій шматочок на менші шматочки. Але нічого не знайшов всередині.”
„Тоді то мусить бути та маленька бліда дівчинка, Кравців Ліля. Вона коли була немовлям, ковтала шпильки, і воно їй нічого не шкодило.”
„То не Ліля, Майстре. Вона з’їла тільки тісто і цукор, а все що було всередині, віддала хлопчикові, який сидів поруч.”
„Ну тоді я здаюсь. Хто то був? Ти здається дивився на то зблизька. Якщо ти не вигадуєш.”
„То був Ковалів син, Майстре, і я думаю що йому то пішло на користь.”
„Та йди!” засміявся старий Ноукс. „Я мав би здогадатися що ти мене дуриш. Не говори бздури! Коваль був тоді маленьким повільним хлопчиком. Він тепер робить більше шуму: мені розказували який він співун; але хлопака обачний. Ніколи не ризикує. Двічі пережує перш ніж проковтнути, і завжди він так робив, якщо ти мене розумієш.”
„Розумію, Майстре. Ну, якщо ви не можете повірити в то що то був Коваль, я вам нічим тоді не допоможу. Чи стане вам легше на душі якщо я скажу що зірка повернулася у своє місце в пуделку? Ось вона!”
Учень мав на собі темнозелену мантію, яку Ноукс тільки тепер помітив. З її складок він вийняв чорне пуделко і відкрив його перед носом старого кухара. „Ось зірка, Майстре, в нижньому кутику.”
Старий Ноукс розкашлявся і розпчихався, але врешті заглянув до пуделка. „То ось вона!” мовив він. „Або принаймні виглядає так як тамта.”
„То є та сама зіронька, Майстре. Я поклав її туди власноруч кілька днів назад. Вона цієї зими повернеться у Великий Торт.”
„А-га!” мовив Ноукс, злобно розглядаючи Учня; а потім розсміявся так що почав трястися ніби ґаляретка. „Зрозумів, зрозумів! Двадцять чотири дитини і двадцять чотири дріб’язки для щасливців, а зіронька була ще одним екстра дріб’язком. І ти свиснув її перед випічкою і заховав її до наступного разу. Ти завжди був хитрун — проворний хлопака, можна сказати. І ощадливий: ніколи не змарнуєш шматочка масла розміром з бджолине колінце. Га-га-га. Отже так воно є. Я мав би здогадатися. Ну, тепер все роз’яснилося. Тепер я можу собі мирно подрімати.” Він вмостився у своєму кріслі. „Запам’ятай, Учню — така людина як ти мене не надурить. Як люди кажуть, хитрий всіх хитрунств не знає.” Він закрив очі.
„До побачення, Майстре!” мовив Учень, і закрив накривку пуделка, гримнувши при цьому нею так, що кухар знову відкрив очі. „Ноукс,” сказав він до нього „твої знання настільки широкі що я тільки двічі наважився тобі що-небудь сказати. Я сказав тобі що зіронька походить з Феєкраю; і я сказав тобі, що вона потрапила до коваля. Ти з мене посміявся. Тепер, на прощання, скажу тобі ще одну річ. І не думай сміятися! Ти є марнославний старий шахрай, грубий, лінивий і хитрющий. Я робив більшу частину твоєї роботи. Я ні разу не дочекався від тебе подяки, а всі знання які міг ти від мене перейняв — крім Феєкраю і грамульки ввічливості у поведінці. Її тобі не вистачало навіть на те, щоб хоч раз побажати мені приємного дня.”
„Якщо говорити про ввічливість,” мовив Ноукс, „то я не бачу ніякої ввічливості у тому щоб обзивати старших, так як ти то робиш. Забирайся зі своїм Феєкраєм і іншими бздурами кудись подалі звідси. Зичу приємного дня, якщо хочеш то почути. Тепер йди геть звідси!” Він презирливо відмахнувся рукою. „Якщо якись із твоїх друзів з Феєкраю десь захований на кухні, поклич його сюди най я на нього подивлюся. Якщо він махне своєю маленькою чарівною паличкою і зробить мене знов худим, я зміню свою думку про нього,” розсміявся Ноукс.
„Знайдеш кілька хвилин уваги для Короля Феєкраю?” відмовив його співрозмовник. Ноукс жахнувся коли побачив як учень виростає в міру того, як говорить до нього. Тоді він скинув із себе мантію. Він виглядав як Майстер Кухар на Празнику, але його білі шати блистіли і мерехтіли, а на чолі він мав великий коштовний камінь, що виглядав як промениста зірка. Його обличчя було молоде, але суворе.
„Старий чоловіче,” промовив він. „як на то пішло: ти не є старший за мене. Стосовно того чи ліпший: ти часто любив висміювати мене в мене за спиною. Чи наважишся кинути мені виклик в обличчя?” Він ступив крок уперед, а Ноукс відсахнувся від нього, тремтячи. Він спробував покликати когось на допомогу, але виявив, що ледве в стані шепотіти.
„Ні, сер!” закаркав він, „Не робіть мені кривди! Я просто бідний старий чоловік.”
Обличчя Короля пом’якішало. „Нажаль, так! Правду кажеш. Не бійся! Розслабся! Але хіба ти не очікуєш що Король Феєкраю зробить щось для тебе перед своїм відбуттям? Я виконаю твоє бажання. Бувай! Тепер йди спи!”