— У вас, схоже, справи йшли не надто добре… останнім часом?
Не треба бути провидцем, аби зробити такий висновок, сумно подумав Далет. Ні, не треба…
— Минуле нині не в ціні — зітхнув він.
— Справді? - здивувалася дівчинка — А якщо хто втратив пам'ять, чи загубив щось цінне, чи коли неможна довести чиюсь провину або перевірити свідчення? В минулому — всі причини й витоки… Як же без нього?
Далет вражено зиркнув на гостю. Ти диви, яка метка.
— Ну, гаразд… То чого хотів від мене Книжник, — він заплющив очі й глибоко зітхнув: — Еллано?
Дівчинка сполохано кліпнула.
— То ви… все знаєте? Він казав, ви — провісник, і…
Далет запустив пальці в нечесану чуприну, не розплющуючи очей:
— Не знаю, хто я тепер… Ти сиди, не смикайся.
Еллана виструнчилася на стільці.
— Не можна рухатись, коли ви е-е-е… провішуєте?
— Та ні. Ти мені якраз сонце заступаєш, щоби в око не било. Отак, добре, — він якусь хвильку насуплено помовчав. — Ясно. Он, значить, як…
Він розімкнув повіки, і дівчинка злякано стріпнулась під його нетутешнім поглядом.
— Значить, Вартові уже давно тут, — задумливо проказав Далет. — Ось куди, виявляється, поділись маги…
Він зітхнув:
— І твоя матуся, виходить, угоду з ним и уклала.
— А… можна якось цьому зарадити? — дівчинка благально зазирнула йому в очі. Якби ж то вона знала, сердега!
— Н-ну… Можна, — Далет набрав у груди повітря. Те, що він збирався зараз вчинити, було облудою, але милосердною… так, милосердною облудою, — Значить, так, слухай моє тобі пророцтво. Підеш сьогодні у храм Тахеї, впадеш тамтешнім жрицям в ніжки, благатимеш, як буде треба — нехай дадуть тобі свого прядива. Вони з нього пелерину в'яжуть для богині Доброї Долі. Дістанеш клубок і сплетеш із нього… — він роззирнувсь у пошуках потрібного слова, погляд його ковзнув по розпанаханому ліжку: — Сплетеш із нього ковдру. І ковдру цю потім відвезеш до… міста Єрухалом, що у далекій землі Сахнех. Там тобі зустрінеться, егм-м, Князь перевертнів… Віддаси йому ковдру, і як вона прийдеться йому до смаку, він виконає твоє заповітне бажання… Ось так.
— Князь е-е-е… перевертнів? — розгублено проказала Еллана. — Як це? Як це розуміти?
Далет заледве стримав гіркий усміх:
— Пророцтво можна зрозуміти лише тоді, коли воно вже здійснилося, — він зітхнув. — То що? Краще тобі?
Вона невпевнено кивнула, підводячись.
Коли дівчинка пішла, Далет якийсь час сидів непорушно, розглядаючи мальовничі тріщини на стелі. Значить, минуле і справді може стати у пригоді? Як вона сказала? Всі причини й витоки… Значить, він іще придатний бодай на щось?
Вітер у кронах кедрів… Полохлива чорна пташка на найвищій гілці… Щасливої дороги, дитино… Далекої дороги подалі звідси.»
…Догоряв каганець, судомно вихоплюючи з пітьми розгорнений пергаментний сувій, череп'яний глек із якимсь сумнівним питвом та неголене, змарніле лице провісника. Здалеку ледь чутно загуркотіло, мовби просипалася дрібна жорства з-під ніг небесного подорожнього. Починалася гроза.
На прохання свого нового приятеля Барт узявся показати йому Месабр. Він щоліта приїздив сюди, тож вважав себе за знавця; проте, як з'ясувалось невдовзі, Натан Вара знав це місто незгірш, дарма що прибув сюди вперше. Високий і худезний мов скалка, він завмирав навпроти котроїсь пам'ятки аби оповісти, яка дивовижа з нею пов'язана. Потім захоплено, мов дитина, вислуховував Бартові історії, сумлінно занотовуючи окремі моменти до свого грубого, порепаного від польових досліджень записника.
Коли сонце спроквола перебралось на другий бік зеніту, Барт і Натан зупинилися перепочити коло старезного дуба, що споконвіку служив у Месабрі за дороговказ. До розлогого стовбура месабрського патріарха було приторочено кілька десятків різних знаків і стрілочок, що спрямовували подорожнього в усі боки світу. Ахелой, Евдейя, Труад, Єрухалом, Сварна, Баварен…
— Цікаво, — проказав Барт, ліниво розглядаючи туристів, що купчилися навколо дуба, ґелґочучи та клацаючи фотокамерами. — Я чомусь ніколи раніше не помічав — серед цих назв не лише справжні міста, але й такі, котрих уже немає або й ніколи не було. Ахелой зруйнували під час Приморської війни — там зараз надзвичайно мальовничі руїни. Єрухалом — археологи ніяк не можуть його відкопати, а отже, ще й досі не встановили, чи існував він взагалі.