Ковдра сновиди

Казка, у свою чергу, містить ознаки певного утопічного спрощення, ідеалізації. Добре та зле, як правило, чітко розмежовані й добрий, справедливий, а отже, морально адекватний фінал можна передбачити заздалегідь.

І казка, й утопія — позаісторичні, позареальні, а значить, межують з міфологією. Та все ж казка значно ближча до міфу. А утопія — до неврозу. На підтвердження своєї тези мушу виокремити основу згаданої недуги: невроз — це опосередкована компенсація невдоволеної потреби, заміщення, яке ніколи не приносить вичерпного задоволення, призводячи до патологічного зациклення. Ті, хто прагнуть ідеалу, вигадують його, але так і не наближаються до реалізації своїх бажань. Казка ж — цілком самодостатня. Вона не заміщує дійсність — вона її доповнює.

Прикметно, що найкращі — найбагатші художньо й фольклорно — казки та легенди мають суперечливі завершення. Царівна бере шлюб зі злидарем — чи буде вона щасливою? Старий ловить рибину, що виконує бажання — чи отримає він те, чого хоче? Чарівниця рятує життя дитини — чи не пошкодує вона згодом? Попри всю утопічність магічної казки, в ній залишається місце невизначеності.

Цікавим є також естетичний компонент. Утопія творить бездоганне: вродливі люди, прекрасні міста, дивовижні убори, — але ця краса є статичною, наче витесаний із каменя барельєф. Естетика казки є динамічною: потворне може стати прекрасним і навпаки. Прекрасне в казці може бути зловмисним, незрозумілим і просто страшним. Жахливе може бути принадним, а красиве — відразливим.

Таким, у переказах жителів Мессаламбрії, був острів Фаеллан, населений духами стихій, котрі паразитували на людській свідомості — щоправда, щедро винагороджуючи своїх жертв. Мало що відомо про цей острів. Після періоду переходу він остаточно зник із карти, та і, здебільшого, з пам'яті людей, лише зрідка виринаючи уривками дивних історій та забутих легенд.