— Де тобі, вовче, його вигнати?! Тут ведмідь гнав, та не вигнав.
— А я вижену. От ходім!
Пішли. Вскочив вовк у сінці, — через поріг в хатку заглядає та й питає:
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Злякався вовк та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.
— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.
Ще більше зажурився зайчик. Сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка.
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, — каже зайчик. — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
— Ходім, я його вижену!
— Де тобі, лисичко, вигнати?! Тут ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав…
— А я вижену. От ходім!
Пішли. Забігла лисичка в сінці. — через поріг в хатку заглядає та й питає:
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Злякалася лисичка та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.
— Ні. — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь
Ще більше зажурився зайчик. Сів під лубком та й плаче. Коли лізе рак.
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— А як же мені не плакати, каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.
— Ходім, я його вижену!
— Де тобі його вигнати?! — каже зайчик. Тут ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав, лисичка гнала — не вигнала. А то ти?!
— А я вижену. От ходім!
Пішли. Вліз рак у сіни. Через поріг у хату перелізає та й гукає.
— А хто тут у зайчиковій хатці?
А коза з печі:
А рак лізе собі помаленьку. Виліз на піч і каже:
— Ти коза-дереза, а я рак-неборак — швидше з печі злізай, бо вщипну, буде знак!
І як ущипне козу…
А коза як замекече та з печі. З печі на піл, з полу на діл та: не-ме-не! не-ме-не! І з хати.
Подалася скільки видко.
