Напругу й трагічність битви добре передав придворний поет Острозьких Симон Пекалід, який присвятив цій події цілу поему:
Кількість убитих козаків становила, за різними даними, від двох до трьох тисяч чоловік. Можливо, це було перебільшенням, однак немає сумнівів, що втрати були значними. Однак Косинський утратив насамперед не давніх і досвідчених козаків, а козацьких новобранців, які приєдналися до нього й не мали військового досвіду. Очевидно, саме недосвідченість новобранців спричинила прорив противника до табору й поразку. З боку Острозьких утрати були значно меншими. Точні цифри не відомі взагалі, хоч і згадують, що лише від козацької стрільби з табору в Острозьких загинуло більше двохсот коней.
Наступного дня взяті в облогу попросили миру. Косинський звернувся до черкаського старости, князя Олександра Вишневецького, із проханням виступити посередником у переговорах із Острозьким. Той погодився, оскільки мав давні й тісні зв'язки з козацтвом. Переговори тривали тиждень і закінчилися підписанням 10 лютого угоди між Костянтином Острозьким і козаками. Угода передбачала позбавлення Косинського уряду гетьмана, повернення козаків до «послуху» королю та князю Острозькому як київському воєводі, заборону ходити у походи на сусідні держави, крім того, козаки мали перебувати за порогами й не ставати на «лежі» в маєтках Острозьких, Вишневецьких та шляхти, повернути селян-утікачів, майно, коней, худобу, відібрану в маєтках князів та їхніх прибічників. Угоду закінчувала патетична клятва: «Я, Криштоф Косинський, ми, сотники, отамани і все рицарство Військо Запорозьке один за одного і кожний з нас за себе присягаємо Пану Богу, у трійці єдиному, який створив небо і землю, на тому, що ми всі і кожний з нас зосібно, маємо і повинні всі тії умови на тому листі нам подані і перелічені… ціло і ненарушимо, не знайдуючи жодних причин до розрушення, здержати… так нам Пане Боже поможи! А якщо бисьми несправедливо присягали, Пане Боже, скарай нас кожним неприятелем нашим. І скарай нас, Пане Боже, на душах і на тілах, в цьому і прийшлому віці!»
Після підписання угоди відбулася символічна церемонія впокорення Косинського. Він пішки вийшов із міста, пройшов до обозу князя, наблизився до Костянтина Острозького, ліг перед ним на сніг, розкинувши руки хрестом, і попросив прощення. Після цього Косинський, сотники, осавули й усі козаки присягнули королю. Коли церемонія закінчилася, повстанці були вільно відпущені. Таким чином, судячи з наслідків подій під П'ятками й не беручи до уваги військову поразку, ми можемо стверджувати, що покарання козаків виявилося досить м'яким. Можливо, Острозькі вважали загибель частини козацтва вже достатньою карою за їхню непокору. Що ж стосується умов угоди, то й вони не були для козаків особливо жорсткими. Важливо також те, що угода стосувалася не так минулого, як зобов'язань на майбутнє.
Головне зобов'язання козаків щодо Острозьких – не зачіпати князівських маєтків. Це чудово розуміли обидві сторони. Іншими словами, князь не заперечував, якщо козаки будуть нападати на його противників, яких було чимало серед магнатів. Другорядне значення мала обіцянка не ходити на сусідні держави, оскільки протягом багатьох десятиріч козаки організовували такі походи за прямої чи таємної підтримки українських князів. Очевидно, цей пункт угоди з'явився для того, щоб засвідчити виконання вимог королівської влади. Українські ж політики прекрасно розуміли, що походи на турків і татар є невід'ємною частиною прикордонної боротьби і, доки польська влада не організує повноцінного захисту українських земель, такі походи все одно відбуватимуться. В іншому прикордонні, московському, князь Вишневецький розширював свої володіння в Лівобережній Україні за рахунок суміжних земель. І робив це за допомогою козаків.