Выбрать главу

Тому я бачу довкола себе багато дітей, які вже у два роки позначені печаттю бездумності й жорстокості.

20.12.2011

Безсоння

Старий чоловік знаходить на дорозі клаптик паперу, на якому написано: «…він міняв імена шість чи вісім разів». Він замислюється над тим, що ніколи не змінював свого імені, й людина, яка це зробила кілька разів, напевно змушена весь час ховатись від переслідувань.

Потяг зупиняється на станції. На пероні благальним поглядом дивляться дрібні торговці: купіть щось, панове. Але страх відстати від потяга змушує пасажирів весь час озиратися на свої вагони, бо ніхто не знає, коли рушить потяг.

Після кожного сну прокидаюся: друга година ночі, шоста година ранку. Обличчя, здається, вкрите інеєм. Встаю, йду на кухню, ставлю чайник. Визираю у вікно. По снігу поспішає жінка на першу маршрутку.

21.12.2011

Маленький чудовий світ

Можна оточити себе прекрасними речами й людьми з вродливими обличчями і світлою душею. Можна зробити так, що з вікна відкриватиметься оку лише приємне: міцні здорові дерева, квіти, чисті доріжки. Можна навіть зробити так, щоб поруч був театр, кондитерська, антикварна крамниця, книгарня, такі ж самі естетично вишукані. Жити в цьому маленькому чудовому світі, доки смерть не забере нас у свої прохолодні обійми, і повторювати: «Які ж ми щасливі, що у нас все це є!»

Нехай про нас забудуть у великому жорстокому світі. Ми будемо щосили підтримувати лад у своєму маленькому, намагатись, щоб там ніхто не страждав. А ще краще, щоб наші зусилля були не надмірні, обов’язки не обтяжливі.

27.12.2011

* * *

Початок нового — це закінчення старого. Його слід буде тягнутися ще якийсь час, як слід від брудних підошов. Ніщо не змінюється різко й негайно. Переміна мусить стати відчутною.

Відгороджена від усього світу, я дивилася сьогодні на тихе подвір’я, присипане снігом, наче сіллю, й відчувала, що мене нічого не єднає з цими милими людьми, які йдуть в гості чи вертаються з гостей, трохи втомлені, трохи розчаровані, бо знову не сталося дива, попри всі ритуали й словесні імперативи. Не єднає, але я разом з кожним усім серцем. Для мене останній день року був як усі. І перший так само. Але грітися в променях чужої радості — так приємно.

1.01.2012

Каліцтво

Кілька років поспіль я спостерігаю кожного ранку за чоловіком, схожим на пораненого птаха. Не знаю, що в нього за вада, але він не ходить з костуром, хоч так, напевно, легше. Він розмахує руками, мов крилами, часто зупиняється. Очевидно, щоранку виходить за покупками, дуже рідко на ринок, здебільшого в один з кіосків, де можна купити все. Мабуть, він живе сам, або у такий спосіб бореться з власною слабкістю. Йому важко стояти на одному місці, тому він завжди спирається на дерево.

Сьогодні побачила, як він не квапився повертатися. Зупинявся коло різних дерев, дивився на небо. Я ніколи не бачила, щоб він сідав, мабуть, йому важко встати з лавки. З кожним роком він слабне, хоч на вигляд йому не більше сорока.

Іноді тілесна слабкість компенсується душевною силою, але звідки вона береться, ця сила, — велика таємниця Творіння.

5.01.2012

Дитина книги

Під ранок почав падати сніг. Почувся стук дверей і зашурхотіла лопата. Усе це нагадувало сон, бо уві сні я намагалась встигнути на потяг і ніяк не могла зібратись. Сон був реальніший, бо в ньому лились через верх емоції — роздратування, невдоволення, жаль, хоч жодної трагедії в тому, що не встигаєш на потяг, немає, особливо, коли це не останній в житті потяг.

А ще я подумала, що здатна впоратися з усіма ударами й поворотами долі тому, що є дитиною книги. Я читала в дитинстві пригодницькі романи, де герої знаходили вихід з будь-якого становища завдяки власній винахідливості й оптимізму. Не телячим радощам, що їх плутають з оптимізмом, а вмінню осмислити ситуацію й тоді зробити відчайдушний вчинок, хай він і зламає якесь коліщатко у злагодженому механізмі існування. Більшість письменників, що розповідали оті правдиві й вигадані історії, були в житті респектабельними й несміливими. Але я про це не знала, а зараз мені це байдуже. Я живу в реальності, яку створила моя уява. Це найбільш стерпна реальність, бо вона керується за допомогою почуттів і розуму в рівних пропорціях.