29.02.2012
Гарно починати весну, читаючи «Георгіки» Верґілія чи «Труди й дні» Гесіода. Або Василя Мисика: «Як сім’я Всесвіту струмки зірок спадають у земну родючу скибу». Поетів, що пахнуть землею. Як садити виноградну лозу можна детально прочитати у Верґілія, хоч цього мені не доведеться робити. Наш виноград росте і в’ється біля хати, і ніхто не підрізає його, не стримує. Він кислий-прекислий і кожної зими може змерзнути. Це світ картоплі, у ній, як і сотні років тому, гарантія існування. Моя сестра купує на зиму багато картоплі й цибулі, квасить капусту, хоч живе в місті. Страх перед голодом не зникає. Але річ не лише в цьому. Це ніби ритуал: зібрати в себе під дахом найважливіші дари землі.
Коли я писала «Урізьку готику», то теж пахла землею.
2.03.2012
Дилетантські суперечки довкола Григорія Сковороди, чи був той масоном, чи ні. Приводом став черговий десакралізаційний опус одного з постмодерністів. Ця суперечка-сварка — лише одна з багатьох, які ведуть люди без доброї освіти й натренованого розуму. Є певне коло тем для профанів, на щастя, досить обмежене. Бійка мишей у спорожнілому Великому Льоху не чутна нагорі. По небу й досі йдуть безсмертні білою дорогою, мирно бесідуючи між собою. І Сковорода серед них — здивований як дитина, і мудрий як дитина. Той жест, який він робить в бік землі, — коан, що його потрібно розгадати. Дервіш, даос, юродивий і блаженний в одній особі, мандруючи по колу, завжди мандрував до неба, кожної весни підіймаючись все вище.
3.03.2012
Людина — наче стріла, випущена в туман. Летіти треба довго, можна й забути про те, куди летиш. Найчастіше так і є, але прокидаєшся якось вранці з думкою, що все не має значення, окрім одного — сповнити своє призначення. Ціль теж ховається в тумані, і так майже у всіх, крім одержимих. Намокло оперення, стріла обважніла, ось-ось уткнеться вістрям у землю. І так у кожного. Але хтось все-таки прокидається вранці з думкою, що немає нічого важливішого, ніж здійснити всі свої помисли.
От і маєш відповідь, друже, на ці беззмістовні дні, що минають один за одним в сірій порожнечі.
4.03.2012
Якби мене просили про пораду, як вижити і не втратити себе в цьому світі, я б сказала лише одне: ти нікому нічим не зобов’язаний і ніхто не зобов’язаний тобі. Це випливає з мого досвіду. Почуття провини шкодить нашій відповідальності за свої вчинки, усвідомлений обов’язок не може суперечити моральному інстинкту. Спілкуючись з людьми, встановлюючи зв’язки для вигоди чи захисту, ми частіше втрачаємо, ніж здобуваємо людські якості. Та істота, що називають нині людиною, насправді не є нею. Це — суспільний мутант, який нездатний вижити самостійно. Він підсвідомо ненавидить того, хто керується принципами, і готовий розтерзати його, якщо йому дадуть команду «фас».
Уся масова культура стоїть на трьох китах: їжа, секс, насильство. Вона апелює до первісних інстинктів, тому її неможливо позбутись і дати їй альтернативу. Вона колективний витвір і намагається загарбати все індивідуальне й ориґінальне, що з’являється. У дуже простий спосіб — підкуп або шантаж. Врешті, сама ця цивілізація є цивілізацією підкупу й шантажу. Про це ще в XIX столітті попереджали американські трансцеденталісти.
5.03.2012
Виявляти зло і кривду, порушуючи при цьому свій і чийсь спокій, — не означає їх примножувати. Важливо при цьому не втратити людяності й віри в те, що рівновага — це закон Всесвіту, і рано чи пізно вона відновиться. Зло існує лише тоді, коли людина визнає його злом. Так само і добро. Коли вона забуває про їхнє існування, настають часи, схожі на наші: часи апатії, розгубленості й недовіри до себе. Тоді приходять пророки і просвітителі — своєрідні захисні сили хворого організму. Перші нагадують про існування зла і добра, другі пропонують спосіб лікування. І ті, й інші можуть помилятись, але дія завжди краща за бездіяльність.