22.03.2012
Навіть люди-машини чи люди-рослини в тому середовищі, що називається так велично «Життя», іноді бувають дуже складними. Пізнавати їх потрібно дуже довго, так довго, що може забракнути часу. А що вже казати про людей, у яких майже відсутні рослинні чи мехнічні компоненти… Ми бачимо лише берег континенту, а не те, що в його глибині. Та навіть берег постає щоразу в іншому ракурсі та іншому освітленні, доки корабель гойдається на хвилях.
В чужій країні зустрічаєшся з людьми і, знаючи, що більшість із них бачиш вперше і востаннє в житті, відчуваєш смуток від того, що розлука неминуча. Намагаєшся втримати їх, обмінюючись адресами, телефонами, візитівками.
А тим часом Америка — поруч. Та Америка, яку ми вже, здавалося б, відкрили. Та, виявляється, за ніч чи день берег змінився до невпізнання.
24.03.2012
Я ніколи не можу зрозуміти дорослих, які змушують дітей грати у фільмах, де багато насильства. Таких фільмів дедалі більше: діти-привиди, діти-жертви, діти самогубці. Що відчувають діти, які грають ці ролі, чи здатні вони відрізнити реальність від вигадки? А є ще конкуренція, амбіції, спокуса грошей і успіху. Так рано ставати ницими, а отже, дорослими. Ніхто не простежує їхньої долі згодом. Коли я бачу розмальованих десятирічних модельок, співачок, всіляких міс, то починаю розуміти, звідки такий спалах педофілії у світі і чому так процвітає дитяче порно, з яким намагаються боротися відповідні структури. Однак їм не впоратися з бізнесом, який диктує попит на цей товар. Це все одно, що боротися з алкоголізмом і продавати алкоголь.
Дедалі більше людей мріють, щоб їх забрали літаючі тарілки від усього цього.
26.03.2012
Я все відходжу кудись далі напевно й через те, що діється довкола, викликає все більшу відразу. Це виглядає як потік асоціацій з минулим. У письмі — кодові образи, які, здавалось, мали би дати поштовх до розуміння і стати символами. Як, наприклад, осине гніздо в покинутому й зруйнованому будинку. Я передбачаю собі читача-співрозмовника, що непомітно сам стає творцем, створюючи вже іншу книгу. Так у Кутзее часом за одним текстом йде розповідь про ту саму подію. Але це не варіант сюжету, а інше бачення. Наче паралельний світ.
Я сама вже як те осине гніздо в нікому не потрібній книзі. Ніхто не знає, що там усередині, тому намагається позбутися його дистанційно, не торкаючись руками. Але хто там стане зазирати в старий, понівечений часом будинок…
27.03.2012
Чотири дні залежності від погоди. Залишаю на ніч відхилену штору, щоб вранці побачити, чи не сильно гойдається віття дерев, чи не вкритий дах прибудови снігом. Вітер не дасть мені зійти на гору, а сніг — згрібати торішні бур’яни. Я ще не знаю, що по обіді може визирнути сонце і настати справжня весняна благодать. Ой рано я приїхала. Не можу зігрітись у хаті, де дме з-під підлоги. Така дошкульна ця весна. І від посухи нічого не росте, тільки перші квіти мати-й-мачухи розквітли, а по жимолості й ружах не скажеш, чи пережили вони зиму, чи ні. Таке розчарування, його я розбавила втіхою від тиші, новин, спаму й читанням «Холодного Яру» Юрія Горліса-Горського, що затягнуло мене у світ, де тіло й душа віддаються випробуванням і де навіть влітку холодно в глибоченних ярах.
А сьогодні, вже у Львові, побачила сніг за вікном. Це нічого не змінює в моєму житті тут, не порушує жодних планів. І якась дивна думка вгніздилася: чому ми не прокидаємось вранці кимось іншим? Адже може таке зробити душа: помінятись з кимось тілом, без відома господаря? Нехай була б я не собою хоч трохи.
1.04.2012
Книжки, які я перечитувала десятки разів у дитинстві. Деякі з них досі в селі. Дитячих книжок у мене не було, то я читала історичні романи. Опільський, Мордовець, «Фараон» Пруса… А ще підлітковий роман про Марко Поло. Книжки позичали батьки, деякі з них так і пропали. Ага, ще «Неопалима купина» Сергія Плачинди, згодом заборонена. Зачитані до дірок Квітка-Основ’яненко і Нечуй-Левицький. Ювілейний «Кобзар» 1961 року, який мама привезла з Канева. Одне слово, здорове читання.
У нас були старі підручники з історії, деякі зникли, а решту я перевезла до Львова і вони ще знадобились моїй дочці в університеті, бо справді були хороші. Старезний німецько-російський словник 1947 року, хрестоматія для читання з історії Греції й Риму. Книжки тримали у книжковій шафі. Внизу були всілякі папери, серед яких я іноді знаходила щось давно нечитане. Або мені снилось, що знаходжу. Добра книжка завжди була м’яка, пошарпана, з витертими палітурками. Я й досі віддаю таким перевагу. Усе життя мене мучив книжковий голод, як іншим дошкуляє відсутність спілкування.