2.04.2012
Речі не на місцях, посеред кімнат наскладані дошки для нової підлоги. За зиму в кухонних рушниках миші встигли вивести мишенят і випустити їх у світ. Газети на полицях погризені, з горіхів акуратно виїдена серединка. Що вдієш, коли кіт-господар живе тепер в іншому місці й приходить тільки тоді, коли я приїжджаю. Тепер тут завжди холодно й незатишно. Колись я заберу до Львова свій портрет, що зараз висить на стіні. Мені на ньому вісім років. Я підстрижена коротко-коротко, щоб темніло моє надто руде волосся. І посміхаюся. Це була забракована фотографія, але тато з мамою вибрали саме її і вставили в раму.
3.04.2012
Ненависть найогидніша тоді, коли її висловлюють, не дивлячись людині в обличчя і не показуючи власного. І ще коли ненависть маскується під дискусію. Не було б у мене Інтернету, я б і не знала про це. Я давно вже не задаю свого прізвища в пошук, бо з недавнього часу перед багатьма з нас постала проблема: як захиститись від анонімного бруду й хамства й виробити від нього імунітет. Це політики й шоумени мають імунітет: чим більше галасу, тим краще. Головне, щоб їх пам’ятали.
Та коли йдеться про мене, я думаю тепер, куди це все нас заведе. Ми живемо в будинку зі скляними стінами, і наше найінтимніше життя виставлене напоказ. Для того, щоб принизити нас якнайбільше. І загнані у глухий кут павуки всесвітньої мережі починають битися між собою. Апокаліпсис, мабуть, так і виглядає. Якийсь спонтанний неототалітаризм, спровокований найпростішими інстинктами. Але водночас утворюються вузькі спільноти, чиї інтереси не суперечать нікому, наприклад, спільноти любителів ірисів чи собак певної породи, чи гурманів. Їм дозволяють існувати, бо вони не здатні змінити світ.
5.04.2012
Цілу ніч падав дощ і нарешті пробудив землю. Я виглянула у вікно й побачила зелену траву. Тепер є на чому спочити втомленим очам. Таке саме повільне оновлення відбувається і в мені. Я не можу спілкуватися з тими самими людьми, наче мала з ними довгу-предовгу розмову і тепер потрібно зробити перерву. Не можу писати так, як раніше. Образно це можна пояснити наче паузу між весною і зимою. Та навіть тіло почало поводитись не так, як раніше. Надто довго я хворіла. Можливо, подібні речі відбуваються не тільки зі мною, а й з цілим Всесвітом. Єдине, що можна зробити, — це відпустити усі ті процеси, нехай діється те, що діється, хай навіть йде до гіршого.
Погано те, що сни більше не підказують мені, куди йти.
7.04.2012
Христа розіп’яли би у всі часи, коли б він не прийшов. Це — беззаперечна істина. Можна знову і знову описувати його пришестя, і все складатиметься саме так, як дві тисячі років тому. Уже декілька днів мене жахає ця думка, не знаю, чому. Може, під впливом роману Володимира Короткевича «Христос приземлився в Городні», який я зараз читаю. Радше, він став приводом замислитись над цим. Насправді я бачу, як мало залишилось людей, здатних любити щось окрім власного добробуту. Вони підуть на все, щоб тільки вижити, і будь-яка правда про те, що вони нікчемні боягузи, викликає в них ненависть.
Месію не народять знедолені бідністю чи багатством. Для того, щоб він прийшов, потрібно пройти випробування як багатством, так бідністю, як свободою, так неволею, і залишитись при цьому собою.
Сама я не вірю в казки про месію, який прийде хтозна-звідки. Тому мені близькі думки катарів, що в цьому світі неможливо спастися.
8.04.2012
Місто, брудне й зруйноване, де живі торгують вбогими харчами, і все місто — це великий базар. Повсюди лежать мертві, на яких ніхто вже не звертає уваги. Єдиний шанс вирватися звідси, це мати квиток на потяг, який йде невідомо куди, головне, що подалі. У потязі — чисто й приємно. Провідниця вмовляє вдягнути уніформу, щось на зразок камізельки з сіро-синьої водонепроникної тканини. Сюди не можна потрапити, вкравши квиток. Навіть у місті квиток означає певну недоторканість.