У борошенниці не лишилося й пилиночки. Крабат з подиву очі витріщив.
— Як це ти зробив?
Тонда не відповів, лише сказав:
— Ходімо, Крабате, суп вихолоне!
Працювати — не мед лизати
Тяжкі часи настали для Крабата. Майстер безжально гнав його до роботи: «Крабате, де ти баришся? Віднеси до комори два мішки зерна!», «Крабате, перелопать зерно на току, та ж ретельно, до дна, бо проросте!», «Крабате, у борошні, яке ти насіяв учора, повно ґрису! Повечеряєш, іще просієш! Підеш спати, коли закінчиш роботу!»
Млин у Козельбрусі молов щоденно, в будні та в неділю, від раннього ранку до перших сутінок. І лиш у п'ятницю мірошниченки кидали роботу раніше, ніж звичайно, а в суботу починали її на дві години пізніше.
Крабат не тільки носив міхи з зерном чи просівав борошно; він рубав дрова, відкидав сніг, чистив шкрябкою коней, вигрібав гній. Ввечері, лежачи на сінникові, він почувався так, наче його перемололи жорнами. Різало в попереку, пекли натерті рамена, нили руки й ноги.
Він дивувався, що найтяжчу роботу хлопці виконували завиграшки. Ніхто не скаржився, жоден, працюючи, не захекувався, не мокрів од поту.
Якось уранці Крабат прочищав стежку до колодязя. Снігу за ніч намело кучугури. Працював, зціпивши зуби, кожен кидок шухлею відгукувався гострим болем у крижах. Надійшов Тонда, і, переконавшись, що вони самі, поклав йому на плече свою руку.
— Тримайся, Крабате!
Хлопець ураз відчув, що в нього влилася свіжа сила, всі болі зникли. Він ухопив шухлю і з подвійним завзяттям заходився працювати. Тонда тут же пригасив його запал:
— Не надривайся, хлопче! Та стережися Майстра, і Лишка теж.
Лишко, худий, як дошка, високий, з гострим носом і колючим поглядом, не сподобався Крабатові від першого дня. «Нишпорка й викажчик» — подумав він.
Гаразд! — погодився Крабат і став удавати, ніби кожен кидок шухлею дається йому з болем.
Невдовзі на стежині з'явився Лишко.
— Гей, Крабате, ну як робота, до смаку?
— З’їж хробака, то й знатимеш, до смаку чи ні!
Відтоді Тонда дедалі частіше підходив до Крабата й потайки клав йому на плече руку. У хлопця відразу додавалося сили, і робота, навіть найтяжча, ставала легкою.
Майстер і Лишко про це й не здогадувалися, як і решта мірошниченків: двоюрідні брати Міхал і Мертен, добродушні й сильні, як ведмеді; рябий Андруш, веселун і дотепник; Ганцо, прозваний буйволом за бичачий карк і коротку стрижку; Петар, який кожного вільного вечора вирізав із дерева ложки; спритний Сташко, кмітливий, як маленька мавпа, яку Крабат бачив позаторік на ярмарку в Кеніґсварті; похмурий Кіто і мовчазний Кубо також нічого не запідозрювали. А простакуватий Юро — і поготів.
Жилавий коротун Юро, з пласким у ластовинні обличчям, найдовше служив у млині. Окрім, звичайно, Тонди. В мірошниченки він не годився. «Не вистачає кебети відрізнити борошно від висівок», — глузував із нього Андруш. Якось Юро спіткнувся й ледве не потрапив рукою між жорна. «Дурням завжди щастить!» — полюбляв повторювати Андруш, пригадуючи той випадок із Юром.
Юро вже звик до таких «жартів». Не реагував на Андрушеві кпини, покірно втягував голову в плечі, коли Кіто навіть через якусь дрібничку погрожував йому п'ястуком. Та й інші не відмовлялись його розіграти, причому досить часто. Юро на те невинно всміхався, ніби казав: «Ну що вам від мене треба? Я й сам знаю, що дурний!»
Щоби вести господарство, клепок хлопцеві вистачало. Юро задовольнив усіх, перебравши на себе всю хатню роботу: варив, мив, пік, палив, прибирав, прав і прасував, і ще багато чого робив у домі й на кухні. Курей, гусей і свиней він доглядав також.
Крабатові загадка: як хлопець устигає все поробити? Мірошниченки дивилися на це як на звичайну собі річ. А от Майстер ставився до Юра зле, наче до тварини. Крабат уважав, що з хлопцем обходяться несправедливо. Одного разу, принісши на кухню оберемок дров, (Юро за це поклав йому до кишені шматок ковбаси, і це він робив не вперше), напрямки запитав:
— Не збагну, як ти все це терпиш?
— Хто? — здивувався Юро.
— Та ти ж! Майстер ставиться до тебе гірше, ніж до скотини, хлопці збиткуються!
— Тонда не збиткується, — заперечив Юро, — та й ти також.
— Ну й що ж із того? — вів своєї Крабат. — На твоєму місці я зумів би захистити себе. Дав би відкоша і Кітові, і Андрушеві, будь-кому.