Мадам Фраут нахилилася до замкової щілини і прислухалась. Вона почула першу цього дня істерику Джейсона, а тоді запала тиша. Їй важко було почути, що сказала міс Сюзен.
Коли за пів години вона вигадала відмовку, щоб зайти до класу ще раз, Джейсон допомагав двом маленьким дівчаткам робити з картону зайчика.
Пізніше його батьки зізналися, що були приголошені зміною, хоч тепер він і лягав спати тільки з увімкненим світлом.
Мадам Фраут пробувала розпитувати свою найновішу вчительку. Адже попри всі захоплені відгуки, вона все ж таки була її підлеглою. Біда була лише в тому, що Сюзен так уміла їй відповідати, що мадам Фраут верталася від неї цілком задоволена розмовою і тільки у своєму кабінеті, коли вже було запізно щось міняти, усвідомлювала, що так і не отримала належної відповіді на жодне своє питання.
А міняти щось було вже дійсно запізно, бо несподівано виявилося, що існує довжелезний список охочих вступити в її школу. Батьки змагалися за нагоду записати своїх дітей до класу міс Сюзен. А стосовно всіх тих байок, які дітлахи розповідали, приходячи додому… та ж усім відомо, яка яскрава в них уява, що тут казати?
Та все одно, візьмімо хоча б есей Річенди Гіґс. Мадам Фраут намацала окуляри, які соромилася постійно носити, тому тримала їх на шнурочку довкола шиї, і ще раз переглянула есей. Ось що там було написано:
До нас приходив чоловік з одних кісток і він зовсім не був страшений, він мав велику білу коню. Ми гладили коню. Він мав кусу. Він нам казав цікаві речі і оберешно переходити дорогу.
Мадам Фрау передала цей аркуш міс Сюзен, яка уважно його переглянула. Тоді дістала червоний олівчик, зробила кілька виправлень і віддала есей назад.
— І що? — запитала мадам Фраут.
— Так, у неї, бачу, проблеми з пунктуацією. Але «косу» написала майже правильно.
— Хто… А що це за великий білий кінь у класі? — спромоглася видушити з себе мадам Фраут.
Міс Сюзен співчутливо глянула на неї і сказала:
— Мадам, ну хто міг би затягнути в клас коня? Це ж треба піднятися на два поверхи сходами.
Але цього разу мадам Фраут не збиралася відступати. Вона показала ще один коротенький есей.
Сьогодня ми з нами говорив містер Шламп хто є бабаєм але тепер він добрий. Він казав шо нам робити з тими друхими. Можна накинути на голову ковдру але кращіше накинути її на голову бабая і він подумає шо не істнує і зникає. Він казав нам богато історій про людей на яких він стрибував і він казав якшо Міс наша вчителька він думає в нас дома не буде бабаїв бо вони не люблять шоб їх знайшла Міс.
— Бабай, Сюзен? — запитала мадам Фраут.
— Яка в дітей уява, — відповіла незворушно міс Сюзен.
— Ви що, знайомите маленьких дітей з окультизмом? — запідозрила мадам Фраут. Вона чудово знала, як погано реагують на такі речі батьки.
— О, так.
— Що? Чому?
— Щоб це їх не шокувало, — спокійно пояснила міс Сюзен.
— Але місіс Робертсон сказала мені, що її Емма ходила по хаті, шукаючи монстрів у шафах! А досі вона їх страшенно боялася!
— А вона ходила з палкою? — поцікавилася Сюзен.
— З батьковим мечем!
— Молодчинка.
— Послухайте, Сюзен… мені здається, я розумію ваші наміри, — сказала мадам Фраут, насправді, нічого не розуміючи, — але батьки це все сприймають негативно.
— Так, — погодилася міс Сюзен. — Інколи я дійсно починаю думати, що людям необхідно здавати відповідні іспити для того, щоб отримати дозвіл ставати батьками. Тобто, практичного досвіду для цього замало.
— Хай там як, але ми повинні з повагою ставитися до їхніх поглядів, — наполягла мадам Фраут, хоча й не зовсім упевнено, бо інколи їй і самій приходили в голову такі думки.
Узяти, скажімо, так звані батьківські вечори з учителями. Мадам була занадто заклопотана, щоб дослухатися до того, що говорить її нова вчителька. Вона тільки знала, що міс Сюзен спокійно сидить і розмовляє з подружжями, аж раптом Джейсонова мати бере свого стільця і виганяє з кімнати Джейсонового батька. Наступного дня Сюзен отримує від матері Джейсона величезний букет квітів, а тоді ще більший букет від його батька.
Чимало й інших подружніх пар виходили з класу міс Сюзен збентежені або стурбовані. Відповідно, коли наближався час оплати за черговий шкільний семестр, мадам Фраут ніколи не знала, чи будуть готові платити батьки.
А тоді знову ще й це. Директорка мадам Фраут, яка мала би перейматися репутацією школи, коштами й оплатою, інколи немовби чула далекий голос молоденької міс Фраут, яка й сама була колись доволі непоганою, хоч і сором’язливою вчителькою, і цей голос підбадьорював і заохочував Сюзен.
Сюзен мала стурбований вигляд.
— Ви незадоволені моєю роботою, мадам?
Мадам Фраут не знала, що й відповісти. Вона і справді була незадоволена, але з цілком інших причин. І в процесі цієї розмови вона почала усвідомлювати, що ніколи б не наважилася звільнити міс Сюзен або, ще гірше, дозволити їй звільнитися за власним бажанням. Якщо вона заснує власну школу, і новина про це швидко розповсюдиться, школа «Навчання за допомогою гри» просто почне втрачати учнів і, що найважливіше, джерело доходів.
— Ну, звісно… ні, не… так чи так… — почала вона затинатися, усвідомивши, що міс Сюзен дивиться їй за спину.
Там був… Мадам Фраут почала намацувати окуляри й виявила, що шнурочок з ними зачепився за ґудзики її блузки. Вона придивилася до полички каміна, намагаючись підсліпкувато розрізнити побачене.
— Що це, неначе якийсь… білий щур у маленькій чорній мантії, — пробелькотіла вона. — І ще він ходить на задніх лапах! Ви це бачите?
— Не можу собі уявити щура в мантії, — відповіла міс Сюзен. А тоді зітхнула і клацнула пальцями. Це клацання було необов’язкове, проте час зупинився.
Принаймні він зупинився для всіх, окрім міс Сюзен.
І крім щура на поличці каміна.
Хоч це був, фактично, лише щурячий скелет, але це не завадило йому спробувати поцупити в мадам Фраут її баночку льодяників для Добрих Діточок.
Сюзен підступила ближче і схопила комір крихітної мантії.
— ПІ-ПІ? — пискнув Смерть Щурів.
— Я так і подумала, що це ти! — гаркнула Сюзен. — Як ти посмів знову сюди припертися! Я думала, що до тебе дійшло попереднього разу. І не думай, що я не бачила, як ти минулого місяця прийшов по душу хом’ячка Генрі! Знаєш, як важко вчити дітей географії, коли хтось починає розкидати какульки з хом’ячкового колеса?
Щур захихотів:
— ПСН. ПСН. ПСН.
— І не жери цукерку! Негайно поклади її назад!
Сюзен кинула щура на стіл перед тимчасово закляклою мадам Фраут і витримала паузу. Вона завжди намагалася добре ставитися до подібних речей, але інколи просто потрібно визнати, ким ти є. Отже, вона відсунула нижню шухляду стола, щоб перевірити рівень рідини у пляшці, що була захистом і втіхою для Мадам у цьому чудесному світі освіти, і задоволено відзначила, що старушенція останніми днями не аж так активно до неї прикладалася. Більшість людей так чи сяк заповнюють порожнечу між сприйняттям і реальністю, тож за цих обставин трапляються, зрештою, значно гірші за джин речі.
Також вона якийсь час порпалася в приватних паперах Мадам, і цю рису Сюзен варто відзначити: вона не бачила в цьому нічого поганого, хоча, звичайно ж, визнала б це не надто гарним вчинком, якби його здійснив хтось інший, а не Сюзен Стогелітська. Папери зберігалися в доволі надійному сейфі, з яким навіть кваліфікованому злодію довелось би пововтузитися хвилин принаймні з двадцять. А те, що дверцята зразу відчинилися лише від її доторку, свідчило про застосування якихось специфічних критеріїв.