— На сьогодні досить.
— А може, ще декілька слів?
Але тато стояв на своєму.
— Досить. Коли ти прокинешся, я зіграю тобі на акордеоні.
— Дякую, тату.
— Добраніч. — Тихенький, коротенький смішок. — Добраніч, Saumensch .
— Добраніч, тату.
Він вимкнув світло, повернувся і сів у крісло. У темряві Лізель не заплющувала очей. Вона дивилася на слова.
Запах дружби
Навчання тривало.
Декілька наступних тижнів, а потім і влітку, опівнічні уроки починалися одразу після чергового нічного кошмару. За той час трапилося ще два випадки обмоченого ліжка, та Ганс Губерманн, як це було раніше, героїчно прав простирадла, а тоді брався до читання, малювання і розповідання. Перед ранком тихенькі голоси лунали голосно.
У вівторок, після третьої, мама звеліла Лізель зібратися і разом з нею віднести готове прання. У тата ж були інші плани. Він зайшов до кухні і сказав:
— Вибачай, мамо, та сьогодні вона з тобою не піде.
Мама не зволила навіть очей відірвати від мішка з пранням.
— Тебе хтось питав, Arschloch? Лізель, ходімо!
— Вона читає, - відповів він. Тато подарував дівчинці підбадьорливу усмішку і підморгнув. — Зі мною. Я її вчу. Ми йдемо до Амперу, вверх за течією, — туди, де я колись вчився грати на акордеоні.
Ось тепер Роза на нього подивилася.
Вона поставила прання на стіл і хвацько налаштувалася на відповідний рівень цинізму.
— Що ти сказав?
— Я думаю, ти добре мене почула, Розо.
Мама розсміялася.
— Чого, в біса, ти можеш її навчити? — Картонна посмішка. Слова нижче пояса. — Ніби сам вмієш добре читати, Saukerl .
Кухня застигла в очікуванні. Тато завдав удару у відповідь:
— Ми віднесемо твоє прання.
— Ти, брудний… — Роза затнулася. Слова застрягли в неї в горлі, вона зважувала сказане. — Щоб до смерку були вдома.
— Ми не можемо читати в темряві, мамо, — промовила Лізель.
— Що ти сказала, Saumensch?
— Нічого, мамо.
Тато усміхнувся і показав пальцем на дівчинку.
— Книжку, наждачку, олівець, — скомандував він, — і акордеон! — коли вона уже вийшла.
Незабаром вони опинилися на Небесній вулиці. Несучи слова, музику і випрану білизну.
По дорозі до крамниці пані Діллер вони декілька разів озиралися, щоб перевірити, чи мама досі стоїть біля хвіртки і спостерігає за ними. Вона таки стояла. В якийсь момент вона вигукнула:
— Лізель, тримай мішок рівно! Дивись мені, щоб жодної складочки!
— Так, мамо.
Вони зробили ще декілька кроків.
— Лізель, ти тепло вдягнулася?!
— Що, мамо?
- Saumensch dreckiges, ти ніколи нічого не чуєш! Ти тепло вдягнулася? Ввечері може похолодніти!
За рогом тато присів, щоб зав’язати шнурівки.
— Лізель, можеш скрутити мені цигарку?
Для неї не могло бути більшої втіхи.
Вони рознесли прання і попрямували до річки Ампер, що огинала місто. Вона бігла поряд, несучи свої води у напрямку Дахау, концентраційного табору.
Через річку перекинувся дерев’яний міст.
Вони примостилися на траві, десь за тридцять метрів від мосту вниз за течією, і писали слова, і читали їх уголос, а коли почало смеркатися, Ганс узяв акордеона. Лізель дивилася на нього і слухала, хоча й не одразу помітила спантеличений вираз його обличчя, коли він грав того вечора.
ТАТОВЕ ОБЛИЧЧЯ
Воно блукало і чудувалося, але не виказало жодної відповіді.
Не зараз.
У ньому сталася якась зміна. Маленький злам.
Дівчинка помітила це, але не усвідомлювала доти, доки всі історії не зійшлися в одну. Вона не помітила, що, граючи на акордеоні, тато кудись вдивлявся, адже гадки не мала, що акордеон Ганса Губерманна — це теж історія. Але настане день, коли ця історія раннього ранку з’явиться на Небесній вулиці, на порозі будинку під номером тридцять три, з розкуйовдженими плечима і в тремтячій куртці. Вона принесе валізу, книжку і два запитання. А ще — історію. Історію за історією. Історію всередині історії.
А зараз, наскільки було відомо Лізель, історія була одна, і вона їй дуже подобалась.
Дівчинка лягла на спину і поринула в неосяжні обійми трави.
Вона заплющила очі, а її вуха вбирали мелодію.
Траплялися, звичайно ж, і певні труднощі. Декілька разів тато ледь стримувався, щоб не крикнути на неї.
— Ну ж бо, Лізель! — казав він. — Ти знаєш це слово, ти знаєш його!
Тоді, коли здавалося, що справи у них ідуть неймовірно добре, вони наштовхувалися на якісь перепони.
Якщо випадала гарна погода, після обіду вони ходили до річки. Коли погода їм не сприяла, вони спускалися в підвал. Здебільшого через маму. Спершу вони намагалися читати на кухні, та це їм не дуже вдавалося.
— Розо, — якось звернувся до дружини Ганс. Його слова тихенько вклинилися поміж її реченнями. — Чи не могла б ти зробити мені одну послугу?
Вона обернулася біля плити.
— Яку?
— Я тебе прошу, я тебе благаю , будь ласка, хоч на п’ять хвилин закрий свого рота.
Можете собі уявити її реакцію.
Саме так вони опинилися в підвалі.
Там не було світла, тож вони принесли гасову лампу, і, крок за кроком, між школою і домом, від річки до підвалу, від поганих днів до хороших, Лізель вчилася читати і писати.
— Незабаром, — запевнив тато, — ти зможеш прочитати ту жахливу книжку для трунарів, навіть із заплющеними очима.
- І мене переведуть із класу для малявок.
Вона промовила ці слова, як рішуча господиня.
Під час одного з підвальних уроків тато відклав наждачний папір (запаси швидко закінчувалися) і витягнув пензлика. У Губерманнів не було розкошів, але в підвалі зберігалося багато фарби, і вона стала у пригоді для навчання Лізель. Тато казав слово, і дівчинка вимовляла його по буквах, а тоді малювала його на стіні, доки не виходило правильно. Щомісяця стіну перефарбовували. Новий цементний аркуш.
Іноді ввечері, після уроків у підвалі, Лізель зіщулювалася у ванні і слухала слова, щоразу ті самі, які лунали з кухні.
— Від тебе тхне, — говорила мама Гансові. — Цигарками і гасом.
Дівчинка сиділа у воді і уявляла той запах, що осів на татовому одязі. Це, перш за все, був запах дружби, і вона теж ним пахла. Лізель обожнювала той запах. Вона нюхала свою руку й усміхалася, а вода навколо неї вистигала.
Чемпіонка шкільного двору у важкій вазі
Літо 1939 року квапилося, чи, можливо, квапилася Лізель. Вона грала у футбол з Руді та іншими дітьми з Небесної вулиці (цілорічна розвага), розносила з мамою прання по всьому місту і вчила слова. Здавалося, що минуло лише декілька днів, а літо вже закінчилося.
Восени сталися дві події.
ВЕРЕСЕНЬ-ЛИСТОПАД 1939 РОКУ
1. Почалася Друга світова війна.
2. Лізель Мемінґер стала чемпіонкою шкільного двору у важкій вазі.
Початок вересня.
Того дня, коли почалася війна і роботи мені додалося, у Молькінґу було прохолодно.
Весь світ говорив про війну.
Шпальти газет смакували її.
Голос фюрера рикав із німецьких радіоприймачів. Ми не відступимо. Ми не покладатимемо рук. Ми переможемо. Наш час прийшов.
Розпочалася німецька окупація Польщі, і всюди збиралися люди, щоб дізнатися останні новини. Мюнхенська вулиця, як і інші центральні вулиці німецьких міст, жила війною. Запах, голос. Декілька днів перед тим ввели продуктові картки — написом на стіні, - а зараз нововведення стало офіційним. Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині. Якщо сказати словами Ганса Губерманна -