Усе було готово до неперевершеного 20 квітня. Цей день стане днем багать і схвальних вигуків.
І книжкових крадіжок.
У домі Губерманнів цей ранок був цілком звичним.
— Той Saukerl знову виглядає з вікна, — сварилася Роза Губерманн. — Щодня, — продовжувала вона. — На що ти там весь час витріщаєшся?
— Ооох, — задоволено протягнув тато. Згори йому на спину спадав прапор. — Ти тільки глянь на цю жінку. — Він глянув через плече і лукаво посміхнувся Лізель. — От зараз вибіжу і наздожену її. Тобі до неї далеко, мамо.
- Schwein[27]! — вона помахала на нього дерев’яною ложкою.
Тато не відривав погляду від вікна, уявної жінки і дуже реального коридору німецьких прапорів.
Того дня усі вікна на вулицях Молькінґа були прикрашені для фюрера. У декого, як у пані Діллер, вікна були ретельно вимиті, а свастика, наче діамант, майоріла на червоно-білому полотнищі. А в когось прапор звисав з вікна, як мокра білизна. Але він таки висів.
Перед тим трапилася невеличка катастрофа. Губерманни не могли знайти свого прапора.
— Вони прийдуть по нас, — застерігала мама. — Вони прийдуть і заберуть нас. — Вони. — Ми мусимо його знайти!
Якоїсь миті здалося, що тато спуститься до підвалу і намалює прапор на одному із полотен. На щастя, той знайшовся, заритий десь у серванті, позаду акордеона.
— Той клятий акордеон, через нього я нічого не бачила! — Мама різко обернулася. — Лізель!
Дівчинці випала честь прикріпити прапор до віконної рами.
Ганс- молодший і Труді прибули додому на обід, як це зазвичай бувало на Різдво і Великдень. Здається, саме час, щоб краще вас познайомити з ними.
Ганс- молодший мав татові очі і татовий зріст. Однак срібло його очей не було таким теплим, як татове, — їх уже торкнувся фюрер . До того ж на його костях було більше м’яса, його біляве волосся було колючим, а шкіра була сіруватого відтінку.
Труді, або Трудель, як її часто називали, була всього лиш на декілька дюймів вищою за маму. Вона успадкувала мамину невдатну манеру ходити, але в усьому іншому була набагато приємнішою за Розу. Оскільки Труді жила і працювала покоївкою в багатому районі Мюнхена, вона, напевне, уже втомилася від дітей, але спромоглася декілька разів звернутися до Лізель усміхненим словом. У неї були м’які губи. І тихий голос.
Брат із сестрою разом приїхали додому мюнхенським потягом, і вже незабаром прокинулися старі протиріччя.
КОРОТКА ОПОВІДЬ ПРО СУПЕРЕЧКУ ГАНСА ГУБЕРМАННА ТА ЙОГО СИНА
Молодий чоловік був нацистом. На думку Ганса-молодшого, його батько належав до покоління старої зношеної Німеччини — тієї, що дозволила, так би мовити, вилізти собі на голову, в той час як її народ страждав. Уже у підлітковому віці він знав, що його батька називають «Der Juden Maler» — єврейський маляр — за те, що він фарбував будинки євреїв. А тоді сталося те, що я невдовзі опишу вам у всіх подробицях — той день, коли Ганс провалився за крок від вступу до партії. Усім було відомо, що не слід замальовувати прокльони, написані на фасаді єврейської крамниці. Вважалося, що така поведінка шкодить Німеччині, а ще вона була шкідливою і для самого правопорушника.
— То що, вони тебе прийняли? — Ганс-молодший продовжив з того місця, де вони закінчили на Різдво.
— Прийняли куди?
— Здогадайся — в партію.
— Ні, вони, напевне, забули про мене.
— А ти хоч звертався до них ще раз? Ти не можеш просто сидіти і чекати, поки тебе поглине новий світ. Ти мусиш відірватися від крісла і стати його частиною — попри твої попередні помилки.
Тато глянув на нього:
— Помилки? У своєму житті я зробив чимало помилок, але те, що не вступив до Нацистської партії, я помилкою не вважаю. У них є моя заява — і ти знаєш про це, — але я не піду знову проситися. Я просто…
Саме тоді їх охопило сильне тремтіння.
Воно прослизнуло у вікно разом з протягом. Може, це був подих Третього рейху, що накопичував ще більшу силу. А може, це Європа знову вдихнула. Що б це не було, воно пронеслося поміж батьком і сином, коли їхні металеві очі зіштовхнулися, як дві бляшанки.
— Тобі завжди було начхати на цю країну, — сказав Ганс-молодший. — Тобі байдуже!
Татові очі почали іржавіти. Та це не зупинило його сина. Тепер він шукав причину, щоб присікатися до дівчинки. Розставивши сторч усі три свої книжки на столі, ніби на офіційних переговорах, Лізель беззвучно ворушила губами, читаючи одну з них.
— Що за непотріб читає це дівчисько? Їй слід читати «Mein Kampf» .
Лізель підняла очі.
— Не хвилюйся, Лізель, — промовив тато. — Читай. Він не розуміє, що каже.
Та Ганс- молодший ще не закінчив. Він наблизився і сказав:
— Ти або з фюрером , або проти нього — і мені здається, що ти проти нього. І завжди був.
Лізель вивчала обличчя Ганса-молодшого, її погляд прикували його тонкі губи і міцний ряд нижніх зубів.
— Це жалюгідно — щоб хтось стояв осторонь і навіть пальцем не поворухнув, поки вся нація розгрібає сміття на шляху до своєї величі.
Труді і мама сиділи тихенько, перелякано, як і Лізель. Кухню сповнював запах горохового супу, чогось підгорілого і протистояння.
Усі чекали наступних слів.
Їх вимовив син. Лише два слова.
— Ти — боягуз! — він швиргонув ними татові в обличчя і рвучко вийшов з кухні і з будинку.
Хоч це й було марно, тато вийшов на поріг і вигукнув, звертаючись до сина:
— Боягуз? Це я боягуз?!
А тоді підбіг до хвіртки і кинувся наздоганяти його. Мама поспішила до вікна, зірвала прапора і відчинила його. Вона, Труді та Лізель, усі троє збилися докупи і спостерігали, як тато наздогнав сина і вчепився в нього, благаючи зупинитися. Вони не могли розібрати слів, але те, як Ганс-молодший скинув татову руку, промовляло голосніше за будь-які слова. Постать тата, що дивився, як його син йшов геть, волала до них з вулиці.
— Гансі! — нарешті вигукнула мама. Труді і Лізель здригнулися від її голосу. — Повернись!
Хлопець пішов.
Так, він пішов, і мені б дуже хотілося запевнити вас, що у молодшого Ганса Губерманна усе склалося якнайкраще, але це не так.
Коли того дня, в ім’я фюрера , він вивітрився з Небесної вулиці, його закинуло до іншої історії, події якої, крок за кроком, приводили його все ближче до Росії.
До Сталінграда.
ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ ПРО СТАЛІНГРАД
1. У 1942 році і на початку 1943 року небо над тим містом щоранку затягувало кольором білого простирадла.
2. Весь день я носив небом душі, а простирадло забризкувало кров’ю, доки воно просякало нею наскрізь і обвисало до землі.
3. Ввечері його викручували і знову вибілювали, готуючи до наступного світанку.
4. І це лише тоді, коли бої йшли вдень.