Карл одразу протверезів — наче й не пив. Мозок працював чітко, запам’ятовуючи все почуте.
Унтерштурмфюрер Мюллер притулився до пишної брюнетки. В одній руці тримав келих з лікером, у другій — плитку шоколаду. Давав дівчині ковтнути лікеру, а потім намазував шоколадом губи. Обом це подобалося, обоє сміялись і не звертали жодної уваги на оточуючих.
— Ти танцюватимеш, Ева? — знов загорлав Дузеншен. Видно, він добряче набрався: очі почервоніли, дивився спідлоба, важко дихаючи. Стиснув зуби — жовна перекочувалися під вилицями.
Партнерша шарфюрера нічого не відповіла. Підвелась, глянула на Дузеншена порожніми очима, рвонула сукню на грудях. Затріщали кнопки, і сукня впала на підлогу. Дівчина залишилась в трусиках і вузькому ліфчику. Зробила кілька ритмічних рухів.
— Прекрасно, Ева! — захоплено заплескав у долоні шарфюрер. — А тепер — танець живота!
— Чудова фігура, як ви вважаєте, Кремере? — гукнув до Карла Шрікель.
Кремерові зробилося гидко, але кивнув. Мусив дограти цю гру…
— А в мене погана? — Еммі скочила на стілець, зіп’ялася навшпиньки. — Чому ніхто не звертає уваги на мою фігуру?
— У тебе просто божественна, моя крихітко, — запевнив Шрікель. — Вип’ємо за жінок!
Навіть Кремер підняв повний келих.
— Мені хочеться сьогодні напитись! — вигукнув. — Таке чудове товариство, що просто гріх бути тверезим.
Карл знав — він буде тверезий, скільки не вип’є, мусив бути тверезий. Удаючи п’яного, вдарив Шрікеля по плечі.
— Ви — чудова людина, гауптштурмфюрер, і я б поцілував вас, якби тут не було стільки гарних жінок!
Пригорнув Еммі, цмокнув у нафарбовані губи.
Шрікель подивився на нього уважно, і Кремер здогадався: гауптштурмфюрер не такий п’яний, як удає. Відкликав Карла в куток кімнати і, прикидаючись відвертим, почав:
— Отак і живемо. Іноді дозволяємо собі трохи розважитись, а взагалі — роботи чортзна-скільки…
Кремер і оком не повів. Знав: його викликають на відвертість. Прикинувся, ніби йому байдуже все, що казатиме Шрікель.
— Ти колись зайди, — перейшов на “ти” Шрікель, — я тобі покажу чудові штучки… — присунувся до Карла, зашепотів на вухо: — Розумієш, ми виконуємо дуже відповідальне завдання. Ці варвари, — кивнув невизначено, — бомблять наші міста, і можуть загинути шедеври мистецтва. Зараз ми займаємося евакуацією картин з палацу Цвінгер. Сам розумієш, — додав пихато, — таку справу доручають людям, які добре розуміються на мистецтві.
“Отож, — згадав Карл розмову біля гнома-філософа. — Тобі дай волю, і картини Веласкеса підуть на смітник”.
Зареготав:
— Бавитесь, значить, у картинки!.. А я думав — ви серйозні люди! Офіцери СС — і мазня на полотні…
— Бачу, ти справді не розумієшся на мистецтві, — зневажливо опустив куточки губ Шрікель. — Але ж врахуй, ця мазня коштує величезні гроші.
— До пори до часу… — не здався Кремер. — Поступка відсталим смакам. Коли ідеї націонал-соціалізму опанують світ, ніхто не дасть і пфеніга за найкращу картину з палацу Цвінгер.
— Це ти вже переборщив! — зареготав гауптштурмфюрер. — Для чого ж ми їх ховаємо?
— Колись згадаєте мої слова, — не відступав Кремер. — Залишаться лише картини, що прославляють полководців і воїнів. Врахуйте, мистецтво розбещує душу, примушує думати, а Великій Німеччині не потрібні ані сибарити, ані філософи. Солдат — ось наше майбутнє!
Шарфюрер Дузеншен, почувши ці слова, аж підскочив на стільці.
— Чудово сказано! — вигукнув. — Ви — правильна людина, Кремере, і я п’ю за ваше здоров’я!
Шрікель жестом зупинив шарфюрера.
— Але ж повинні залишатися якісь цінності, — продовжив суперечку. — В чомусь же повинні проявлятися духовні запити нації.
— Найкращі цінності, — повчально мовив Кремер, — це золото й брильянти, і я назву ослом кожного, хто не згодиться зі мною.
Еммі ковзнула із стільця, обминула Шрікеля і припала до Карла.
— Ти — справжній мужчина, — сказала ластячись. — Я також люблю коштовності. Подаруй мені щось на згадку…
Кремер відірвався од неї і, похитуючись, попростував до столу. Непевною рукою, розплескуючи, налив у келих вина.
— Йди-но сюди, — поманив пальцем дівчину, — ти мені подобаєшся, і я хочу з тобою випити…
— Еммі має успіх! — вигукнула Ева. Сукня її все ще валялася на підлозі, дівчина сиділа на ручці крісла, в якому розвалився Дузеншен. — Добре, Еммі!
— Заткнись! — грубо обірвав дівчину шарфюрер. Одбатував півторта, почав годувати Еву. Дівчина, сміючись, пручалася, обом було весело.
— Музику, — заплескала в долоні Еммі, — давайте всі танцювати.
Мюллер зник кудись зі своєю партнершею. Гауптштурмфюрер підморгнув Дузеншену — той обтер серветкою губи Еви, повів її у повільному танго. Еммі вимкнула горішнє світло, тепер кімнату освітлював лише торшер. Карл також пішов танцювати. Нараз побачив: Шрікель відчинив двері до сусідньої кімнати.
“Тепер почнеться друга дія”, — здогадався. Справді, коли вони порівнялися з дверима, Еммі потягла його туди. Карл, п’яно сміючись, не пручався.
Невеличка кімната з м’якою тахтою і пухнастим килимом на підлозі. Тьмяне світло нічника, на низенькому столику — пляшка, келихи, цукерки.
“Усе на місці, — всміхнувся Кремер, — так би мовити, художнє оформлення… Потрудились, декоратори…”
Еммі безсоромно притиснулась до нього.
— Як тут гарно, — прошепотіла. — Сядьмо…
Впала на тахту, оголивши, наче ненароком, коліна. Карл сів у крісло напроти.
Еммі з викликом дивилася крізь примружені очі. Раптом дражливі іскорки в її очах згасли, сором’язливо обсмикнула сукню, зіщулилась.
— Тобі подобається тут? — запитала.
Карл, наскільки міг, зробив осовілі очі, п’яно всміхнувся, потягся до дівчини.
— З тобою мені подобається всюди…
— Ти зовсім не такий, як усі! — Еммі сказала це таким тоном, що, якби Карл не знав, з ким має справу, обов’язково повірив би у її щирість. — Ти кращий, ніж інші…
Карл зрозумів її тактику: хоче викликати на особливу інтимність, підлещується. Що ж, можна відповісти тим же.
— Я давно не зустрічав таких вродливих жінок, — сказав. — А тепер ти мені подобаєшся ще більше.
— Чому? — грайливо зиркнула.
— У тобі відчувається тонка натура, ти розумієш мене з півслова…
Еммі сіла на тахті.
— Мені хочеться шампанського.
Відкорковуючи пляшку, Кремер скоса глянув на двері — хтось причинив їх. “Грубо працюєте, гер гауптштурмфюрер”, — посміхнувся, та наступної миті зрадів. Отже, Шрікель уже не рахується з ним: повірив, що Кремер справді сп’янів.
Піднявши келих, Еммі зблизька зазирнула Карлу у вічі.
— Ти дійсно такий багатий, як мені казали? — запитала.
— Є дещо, — хвалькувато поплескав по кишені Кремер. — А хто тобі казав?
— Не все одно… — Еммі сіла йому на коліна. — Де ти заробив гроші?
Карл здогадувався: усі ці запитання не суттєві — Еммі спрямовує розмову в потрібне русло. Почав розповідати про ювелірний магазин на вулиці Капуцинів. Та це не цікавило дівчину, бо перевела розмову на інше.
— Там, — вдарила Карла по руці, — кажуть, є багато гарних слов’яночок…
— Але ж не кращих за тебе, — зробив спробу обійняти дівчину, та вона вислизнула і знову вмостилася на тахті.
— А мадьярки гарні?
“Ого, куди гне!” — подивувався Карл. Виправдовуючи перед фон Вайгангами свою довгу відсутність, він послався на комерційні справи в Угорщині. Спробуй перевір: радянські війська рвуться до Будапешта і не сьогодні-завтра вся Угорщина буде звільнена.
— Мадьярки — чудо! — поцілував кінчики пальців. — Нещодавно мені довелося бути в Будапешті…
Карл вигадав довгу любовну історію, ніби мимохідь наголосив на кількох подробицях, які напевне були відомі Шрікелю. Гауптштурмфюрер настовбурчував вуха, коли Кремер розповідав фрау Ірмі про свої пригоди.