А ті підсусідки з Благовіщенської! Позеленіють бра з ревнощів — позеленіють! От і вирятували мене з мороки! Бачите
— огірковий сезон наближається — я й сушив собі голову, якби то видержати конкуренцію — або хочби тільки вдержатись на поверхні а тут вам само щастя у руки лізе!…. Пан Біг ласкав на ґазетчиків — голубчику! Само собою, що треба зараз взятися за діло. Озолотити вас і вашого астронома — Степане! Якщо те все пройде так, як це ми собі обміркували, так їдемо оба на два місяці на Кавказ в Кисловодськ! Ну що там Кисловодськ! Якщо захочете то й в Дарджілінґ чкурнемо. Там цього літа аж вонятиме нафтою! Репрезентативний з'їзд нафтових королів цілого світу. З того часу як на тибетанській верховині відкрито нафту, так Дарджілінґ став наймоднішим світовим курортом. Що ви на. це Степане?
— З радої душі, пане Панасе, так бачите для вашого брата й у Ржищів поїхати на два тижні велика турбація — не то Кавказ чи Гімаляї…
— На кошт видавництва, пане Артименко, само собою на кошт видавництва! — перебив йому сміючися Вашківськиій.
— Уладнайте-ж все що треба, щоб на офіціяльному привитанні «Вісти» були заступлені так як слід, як цього вимагає наше становище у пресі. Ви це зробите, правда? Бо в мене стільки турбот, що й не вспієш за усім доглянути.
— Не турбуйтеся, пане Панасе, ми це все уладнаємо так, що гаразд буде. Надіюсь ще сьогодні подати в друкарню перші скрипти, щоб коли прийде час ми мали все готове. Вспіємо!
І прощаючись сердечно із Вашківським вийшов з усміхом на лиці з його кабінету. Радів, невимовно радів Степан нагадуючи свою розмову із шефом.
Двомісячна відпустка!
Аж серце живіше забилося з його на згадку про неї! Це-ж можна буде свобідно відітхнути, забути про все, забути про той його світ, що простягався поміж редакційним столиком і станком друкарні, що мов той опир наляг на ціле його єство й висотував всі його сили й снагу…
Забути на мент, що істнує в світі папір і друкарське чорнило, повернути свої думки на інший сектор життя, віднайти своє я розгублене між тими тисячними рядками задрукованої газети.
Це-ж мрія кожного, хто устряг й замотався в ті тенета, які розкидує довкола себе оте «друковане слово»….
Увійшовши у свою робітню, узявся Степан за буденну роботу. Часом серед прочитування й справлювання новинок, які постягали репортери, майнуло йому перед очами душі личко Марічки, часом звідкілясь прилинула на мент мельодія її танку і стихла, то знов коли підняв очі з над скирти паперу й неповорушно вдивлявся в простір кімнати, на фоні кутка замиготіло іскристими буквами «Queen of Virginia»
На маленький часок.
І знов повертав до дійсносте й ловив ухом стукіт писарських машинок та скрипіт диктографів.
Намагався приготовити матеріял до найблищих чисел газети, щоб мати час узятися за статті, призначені для надзвичайних видань «Вістей». Призабув на полуднешний чайок й тільки коли в обідню пору редакційні кімнати стихли трохи від звичайного гамору Артименко забіг на хвилину в недалекий ресторан, щоби покріпитися. Так минув за працею, шаленою виснажуючою працею, день і другий і третій.
Працював.
Ще раз спинився в свойому описові над історією виправи «Queen of Virginia», сміливими подорожниками, щераз зайнявся всілякими проблемами, що доторкалися Марса, щоб знова увести читаючу публику в сферу інтересів, цю серпанком сповивали цю епохальну подію, яка за кілька днів мала розгорнутися перед її очами. А третього дня знов відізвався дзвінок телевізійного апарату й на кришталевій тафлі знов замиготіли слова:
«Астрономічна обсерваторія в Святошині просить пана Степана Артименка до апарату».
За хвилину стояв вже Степан біля апарату й говорив вдивляючись в усміхнене лице д-ра Ігоря Харитоненка, яке видніло на кришталевій тафлі.
— Я тут. Здоров Ігоре, що нового?
— Усе гаразд. Сповнились мої сподівання. Саме перед хвилиною зголосилася обсерваторія на «Mount Wilson»[1]) та переказала свої помічення, які тільки підтверджують мій здогад. Розуміється нони не догадуються, що саме є на річи, бо в них нема мого апарату. Та їхні підрахунки вповні годяться з моїми, отже висновок — мій здогад правдивий. Тому то Степане можеш вже завтра вранці зголосити в єрихонські труби, як це ти висловився, й сповістити своїх цікавих читачів про цю епохальну подію, але, як кажу, щойно завтра ранком. Сьогодні ще, я, як це є моїм обов'язком, перешлю урядове звідомлення з мого відкриття в міністерство із заввагою, що право першенства в постачанню вісток для преси й закордону передаю тобі. Також викликаю із Мадрита мого шефа Загоровича, який повинен тут завтра вранці прибути. Що до часу прибуття міжпланетного судна то прибуде воно дня 25-го травня вранці, приблизно перед або недовго по сході сонця. Отже затям собі: 25-го травня ранком витаємо тут у Київі наших гостей з Марса. Думаю, що міністерство воздухоплавства вспіє приладнати до цього часу все, щоб це привитання відбулося щасливо на нашому летунському майдані. А поки що бувай здоров!