Артименко ледви вспів проговорити до Ігоря слова подяки й пращання, як Ігореве лице з приязною усмішкою зникло із кришталевої тафлі й в той момент відізвався дзвінок на знак, що розмова скінчена.
Ще того-ж вечора понад Київом кружляла пара літаків, що розкидали летючки із задрукованими кількома рядками:
«Увага!
Читайте завтрішнє надзвичайне видання «Київських Вістей», що появиться о 9-ій годині ранком. Про щось незвичайного, небуденного дізнаєтесь!
Передайте цю летючку з рук до рук, від хати до хати!
І того ж вечера на всі запити, які з усіх сторін посипались крізь телефони й телевізійні апарати питаючі діставали однозвучну відповідь: — Читайте завтрішнє надзвичайне видання «Вістей». І більш нічого.
VI
Ще раннім ранком, ледве що на обрію зарожевілася заграва, почали збиратися на Володимирській проти терему «Київських Вістей» громадки людей. Видко що вчорашні летючки зробили своє.
Даремно вдивлялися цікаві очі на фронтон терему, де звичайно, вже від ранніших годин висвітлювалися на широкому екрані новини дня та зверталося увагу на цікавіші статті, що з’являлися в газеті. Так тепер видніли тільки ті самі рядки, що їх можна було читати у вчорашніх летючках:
«Читайте сьогоднішні «Вісти», що появляться о 9-ій годині ранку».
Де дальше, коли вже починався звичайний, ранішний рух на городських вулицях, юрба збільшалася, заповнюючи бічні вулички й спинюючи рух прохожих та повозок, що з трудом пробивалися крізь натовп. Тут й там миготіли блискучі шоломи городської варти, що намагалася вдержати лад й вчинити вулицю свобідною для проїзду.
Та це не дуже їй вдавалося.
Серед юрби творилися поодинокі гуртки, в яких оспорювалася й коментувалася загадочна вістка, кинена редакцією «Київських Вістей» на вулиці міста.
Виринали здогади одні за одними.
Одні впевняли, що це заповідь війни. Ніщо тільки війна. Та війни не вибухають так негайно з сьогодня на завтра, а на політичному овиді як на збитки було аж надто супокійно й ніщо не віщувало якоїсь війни.
В одному гуртку йшла дискусія живіше як де інде. Серед його стояв якийсь молодий чоловік з розкудовченою чуприною, не то студент не то прикащик з вигляду, й скоро розмахуючи руками говорив грімким голосом:
— А я вам кажу, що це ніщо інше тільки димісією уряду пахне. Димісією та-ак! Всякі познаки на землі та на небі вказують на це.
Руки його кружляли як крила вітряка а самопевний голос кріпшав й уривався, як це буває у промовців, що стараються заволодіти товпою на передвиборчих вічах.
— Димісія уряду!? — перебив йому якийсь опонент. — Що це ви? Коли б воно так було, то «Вісти» не робили би такого гомону ізза такої дрібниці.
Димісія!?
А чи від того світ завалиться, якщо піде Гречанівський, а на його місце прийде Остапенко? З Богом Парасю! Не вгадали добродію!
— Якіж бо ви? — почав дальше своїм піднесеним голосом вуличний політик. Я-ж сам вчора на власні очі бачив, як перед гетьманським теремом стояв екіпаж з гербовим тризубом на дверцятах. Більш години стояв! Що це воно, думаю? Це-ж як даром собі так стоїть. А ось і навинувся під руку один із гетьманського двору, в такій лівреї блискучій, бач гетьманським гаражем мабуть завідує чи урядовцем для особливих доручень із постачання буде — так я і до його:
Що воно, дядьку, кажу, за парсуна така у нашого Ясновельможного?
А це, каже, голова ради міністрів, Гречанівський. На авдієнції, значить, у пана гетьмана. От що воно! Не даром до Ясновельможного заїхав. Звісно до господаря же. Прощатися приїхав. Ну й бач димісія по мойому! Ні? Кажу вам, що це воно так а не інакше! Побачите, що моя правда!
— Добродії, геть з пішохода — перебив цю голосну дискусію городськиїй вартовий. — Чого спинюєте рух прохожих?