На сесії було також встановлено, що татари (тобто булгари) у своєму походженні не мають жодного стосунку до монголо-татар, які підкорили стародавнє Суздальське князівство в жорстокому XIII столітті.
Виникає цілком логічне запитання: навіщо ж великоросам знадобилася нахабна й тяжка брехня? І виявилося, як завжди, — імперська потреба.
Історії Волзької Булгарії грисвячені численні праці. У нашому дослідженні немає необхідності займатися докладним викладом історії розвитку цього народу. Історики практично одноголосні в тому, що освоєння булгарами середнього Поволжя тривало мирно, без військових зіткнень. Булгари споруджували міста, підводили до них водопроводи, вирощували злакові й баштанні культури, виготовляли ювелірні вироби, обробляли шкіру й хутра, вели жваву торгівлю з країнами Сходу, Півдня і Європи. Булгари значно раніше від англійців почали виплавляти чавун, і від них цю технологію, разом з інженерами, запозичили московити.
Мандрівники тих часів повідомляють, що у Волзькій Булгарії ще в ті давні часи розвивалася культура, працювали мектебе й медресе, були свої вчені, історики, будівельники і майстри, були праці з різних галузей знань. Столиця — місто Булгар (розташовувалося за сто кілометрів від Казані) — була великим, як на ті часи, центром торгівлі.
Етнонім «татари» стосовно корінних людей, які жили на середній Волзі, є історичною вигадкою і черговою брехнею Російської імперії. Висновки, зроблені на сесії АН радянської імперії, що стояла, як і романовська, на сторожі інтересів великоросів, були засекречені, тиражовані лише тисячею примірників і спрямовані виключно за комуністичними партійними каналами.
Здавалося, навіщо Сталіну і його політичним поплічникам збирати цей науковий форум? Ми ж розуміємо, що зібрання могло відбутися й прийняти історично правильне рішення лише за згодою «великого вождя всіх народів».
Відповідь на це запитання проста: радянська, як і російська, історична наука — потужне знаряддя в справі підбурення народів. Протягом 1944 року Сталін зі своїми опричниками, тобто політбюро і урядом, виселив з історичної батьківщини в сибірські й азійські землі чимало народів, зокрема: кримських татар, чеченців, інгушів, турків-месхетинців, калмиків. Наукова сесія Академії наук покликана була вбити клин у середовище мусульманських народів Союзу, посіяти ворожнечу між ними, натравити «вірних» татар на «невірних».
Однак радянські історики, навіть після відкриття істини про булгарський народ, у своїх працях про татаро-монгольське завоювання під татарами розуміють волзьких булгар. Читачеві російської історії неможливо уявити, що йдеться не про казанських татар — про інших на схід від Москви ніколи нічого не мовилося. Так мислить і сучасна російська еліта. Нижче ми подамо міркування Солженіцина на цю тему.
Дрібні, брудні «фоли» та «помилки» супроводжують імперську історію з першого дня її появи. Послухаймо і почитаймо «великоросійського літописця» М. М. Карамзіна, його хвалебний вимисел, іменований «Історією держави Російської», написаний, як автор уже згадував, у 1803–1825 роках. Спочатку, однак, визначимося: навіщо Московії потрібні були Казань і землі Казанського ханства?
«Росія приступила до апостольської діяльності. На стінах Казані іслам зазнав поразки… Матеріально Казань була цінним здобутком. Якщо вона раніше і не загрожувала Москві, то все-таки, розташована на середній течії Волги, вона перетинала шлях на схід і перешкоджала природному розвитку її» [4, с. 188].
Бачите, як просто: на шляху до завоювання нових земель і нового грабежу на черзі стояла Казань із великими й багатими володіннями. Отже, її слід було завоювати. А знайти виправдання — великоросам розуму не забракне. Вони виправдати вміють будь-яку жорстокість. Зверніть увагу, повністю знищили в 1995 році, у добу найвищого розвитку цивілізації, місто Грозний — і як «із гуски вода». Навіть не хвилює, не тривожить совість. Така поведінка великоросів — звичайне явище.
К. Валишевський підтвердив: Казань у XV–XVI століттях не загрожувала Московії як князівству і загрожувати своєю міццю не могла. Отже, причина одна — придбання багатства, земель, чергове поневоления народу. Завоювавши булгар, знайшли йому «історичне обґрунтування».
«Нарешті, Казань була природним центром для численних диких народностей — черемисів, мордви, чувашів, вотяків, башкирів, які займали обидва береги Волги — нагірний і луговий» [4, с. 188–189].
Патріархально-дика Московія намагається принизити волзькі народи. Вони, мовляв, дикі! Так великороси мислять про себе і про інших. А що світові авторитети мають іншу думку — їм на це начхати.