Знищивши Казанське ханство, великороси отримали у володіння Волгу від сучасних Чебоксар до Саратова. В цьому й полягало головне завдання підкорення Казані. Інше — словесна полова Російської імперії і її «байкарів історії» — потрібне лише для прикриття цієї доволі брудної мети.
А тепер повернімося до М. М. Карамзіна. Ось як він описує ті події:
«Казанці не почували своєї слабкості… вони рахували всі безуспішні приступи наші (московитів. — В. Б.) до їхньої столиці, говорили один одному: «Не вперше бачимо Москвитян під стінами; не вперше втечуть вони геть, і будемо глузувати з них!» [1, том VIII, с. 211].
Сподіваюся, зрозуміло, хто кого намагався поневолити в XVI столітті, якщо навіть М. М. Карамзін, сфантазувавши думки жителів Казані, змушений був визнати появу москвитян 1552 року під їхніми стінами не вперше.
Звернімося до чітких фактів історії, яких завжди боялися російські історики. їм більше подобалося згадувати билини, міркувати про богообраний народ, простіше кажучи, каламутити воду й твердити, що так і було раніше. Що ж нам говорить історія? А ось що: у X–XIII століттях булгари вчинили на сусідні князівства 4 походи, а Рюриковичі — 10 походів; у XIV–XV століттях уже московити та ушкуйники не менше 7 разів «воювали» булгар. І воювали саме булгар, а не татар. Це співвідношення зберігається і в період Казанського ханства (або царства), коли московські війська з 1445 по 1552 роки у відповідь на 5 казанських походів учинили 11 вторгнень, причому більшість із них закінчувалися під стінами Казані (дані з журналу «Родина», № 8 за 1994 рік, с. 28.). Така матінка-правда. І подітися від неї немає куди. Жорстокий загарбник видимий неозброєним оком.
«19 серпня Государ (Іван IV. — В. Б.) із 150 000 воїнів був уже на Луговому боці Волги» [1, том VIII, с. 211].
«У цей день (20 серпня. — В. Б.) військо побачило перед собою Казань… де стояла фортеця з кам'яними мечетями і палацом» [1, том VIII, с. 211].
Ідеться не про дикий і темний народ, як намагалися нас переконувати сотні років великоросійські «байкарі історії». Ні! Московія ще жила в примітивних дерев'яних зрубах, а вже зазіхала на цілком розвинене суспільство із прекрасними палацами, будівництво яких потребувало серйозних і складних знань, уміння, та й високого рівня культури.
А ось як М. М. Карамзін описує саму битву:
«В диму, у вогні непохитні Росіяни відбивали кінноту, піхоту (звісно, казанську. — В. Б.) потужною дією своїх бійниць, рушничною стрільбою, списами і мечами; холоднокровно йшли вперед, відтіснили Татар у місто й наповнили його мости ворожими тілами… Але темрява не припинила битви; Казанці аж до ранку виходили і різалися з нашими. Не було відпочинку; ні воїни, ні Полководці не заплющували очей. Іоанн (Іван IV. — В. Б.) молився в церкві (зверніть увагу, читачі, де під час битви за Казань був Іван Грозний. — В. Б.) і щогодини посилав своїх найзнатніших сановників підбадьорювати військо…
Але військо наше протягом тижня стомилося до краю; завжди стояло зі зброєю, не мало часу відпочивати і, за браком їстівних припасів, харчувалося лише сухим хлібом…
Бажаючи вжити всіх засобів, щоб узяти Казань із меншим кровопролиттям, він (Іван Грозний. — В. Б.) велів службовцеві в його війську… Німецькому Розмислу (тобто інженерові. — В. Б.) робити підкоп від ріки Булака між Аталаковими та Тюменськими воротами» [1, том VIII, с. 214–216].
Підкоп робив німецький інженер для закладки порохового заряду й вибуху. Автор цими словами нагадує, хто ще з тих часів приносив московитам інженерну думку і пізнання. Як бачимо, все запозичувалося із Західної Європи, навіть інженери-фахівці. Свої ж бо вищі навчальні заклади з'являться тільки через 200 років. Хоча нам усе життя вбивали в голову, що Росія несла підкореним народам передову науку і культуру. Послухаймо далі:
«Тіла ворогів лежали купами. Воєводи виявили там чималу здобич, переночували і пішли далі, до Арського міста (поблизу Казані. — В. Б.), місцями приємними, дивно плодоносними, де Казанські Вельможі мали свої доми сільські, гарні й багаті. Росіяни купались в достатках; брали, що хотіли (вони завжди й скрізь так чинили! — В. Б.): хліб, мед, худобу; спалювали селища, вбивали жителів (зверніть, шановні читачі, увагу — вбивали мирних жителів, воїни були в Казані. — В. Б.), брали в полон лише жінок і дітей (тут уточнимо: грудних і не вищих — від землі до осі воза. — В. Б.). Громадяни Арські пішли в дальші ліси; але в домах і в крамницях залишалося ще чимало коштовностей, особливо різних хутр, куниць, білок. Звільнивши багатьох Християн-співвітчизників, що були там у неволі, Князь Олександр через десять днів повернувся з перемогою, з достатком дешевого продовольства, так що відтоді платили в стані 10 грошей за корову, а 20 за вола. (Тому й дешево, що награбоване! — В. Б.). Цар і військо були раді…