Як би не намагався М. М. Карамзін у надмірній багатослівності втопити суть подій, факт залишається фактом: Іван Грозний все-таки бив чолом ханові Давлет Гірею; як видно, дав так звану «клятвену грамоту за себе, за дітей і за онуків своїх», як давали подібні клятви всі його предки. Хоча «тлумач істсорії» це й замовчує. Так рід московських Рюриковичів до останнього свого коліна залишався васалом у ханів Орди.
Як завжди, звертає на себе увагу боягузтво московських князів, які втікають у лісові нетрі від ханів Орди. Погляньте, яку видатну когорту московських князів-боягузів дав рід Рюриковичів Московії: тут і сини Олександра Невського, і Димитрій Донський, і Іван III, і Іван Грозний, і всі інші, котрих згадувати не хочеться. Однак необхідно повернутися до часів правління Івана IV.
Усі російські історики або скоромовкою, або з гумором оповідають про складання Іваном IV 1574 року титулу царя.
Великороси-державники поблажливо доводять нам, що трапився чи то жарт, чи звичайне непорозуміння, і на цьому твердженні закінчують серйозний аналіз неординарної події. Лишень дивуєшся, читаючи безліч сторінок, які оспівують «сходження» Івана IV в 17-літньому віці на «царський престол», і побачивши відтак цілковите забуття його зречення від «царського звання» у зрілому віці — в 44 роки.
Читачі в жодного російського історика не знайдуть аналізу взаємозалежності цього вчинку Івана Грозного з ходом історичних подій тих часів. Начебто зречення від царського титулу відбулося без будь-яких причин. Але сталося те, що й мусило статися: самозванцеві закономірно повеліли зняти не належну йому «шапку Мономаха».
Події сімдесятих років XVI століття складалися для Московії і її князів дуже непросто. Довідавшись про бажання Івана IV вийти з підданства Кримського ханства, Гіреї завдали Московії 1571 року потужного удару з півдня. В результаті кримського удару Московія втратила близько мільйона людей убитими й полоненими.
Не забуваймо: і сам Іван Грозний на той час власним розбоєм і вакханалією погубив не менше мільйона людських життів. Страшне спустошення на Московську та Новгородську землі принесла 1566 року чума, або, як її називали в ті часи, — виразка.
На півночі Московія надовго загрузла в так званій Лівонській війні. Війна пожирала все нові й нові, і без того убогі, матеріальні й людські ресурси.
Утрати Московії за час правління Івана IV, до середини сімдесятих років XVI століття, становили майже половину населення. Ресурсів для ведення загарбницьких воєн ставало дедалі менше й менше. Іван Грозний все-таки знайшов вихід, як поповнити власну скарбницю матеріальними ресурсами, грішми та «гарматним м'ясом». 1580 року він примусив російську церкву прийняти грамоту про вилучення з її володінь частини земель, майна, сіл і приписаних до них селян-рабів та передачі їх під владу «московського государя».