І далі В. О. Ключевський підтверджує свою й нашу думку: «Зберігся навіть переказ, записаний у XVII ст., про те, як частина язичницького, певно, мерянського населення Ростовської землі, тікаючи від «російського хрещення» (бачте, як «утяв» професор, уже в нього й хрещення не християнське, а російське. У такий спосіб «промивалися мізки» читачів. — В. Б.), переселилася в Болгарське царство на Волгу до родичів мері черемисів».
Сподіваюся, читачам зрозуміло: такі перекази можна було записати в XVII столітті, коли православ'я практично було насаджене серед фінських племен, але цього не могло бути в XIII столітті, коли чернець щойно ступив на фінські землі. У XII–XIII століттях чернець ішов навпомацки, боязко і поводився стримано.
Історія Російської імперії побудована на приниженні й презирстві щодо підкорених народів і племен. Автор-інтелігент обзиває народ меря тубільцями, такими собі дикунами, що тікають від хрещення, хоча й сам визнає — згодом вони стали «великоросами», прийнявши християнство.
А ось як професор В. О. Ключевський пояснює, чому порівняно легко вдалося прищепити християнство фінським язичницьким племенам:
«Для змішаного російсько-чудського населення християнство і язичництво — не протилежні, взаємозаперечні релігії, а частини однієї й тієї ж віри, які доповнюють одна одну, які стосуються різних укладів життя, двох світів, одна — світу вишнього, небесного, інша — пекла, «безодні» [5, с. 52].
Тільки завдяки тому, що релігія погодилася на «двовірування», вдалося за три-чотири сторіччя прищепити фінським племенам православ'я і на цих засадах «створити народ великоросів». Хоча, як бачимо, на споконвічній землі залишився звичайний фінський етнос. Але такий нонсенс історії. Побажали московські правителі й церковні владики стати великоросами і слов'янами.
Погляньмо, як відбувалося змішання прибульців із фінським етносом:
«Питання взаємодії русі й чуді, про те, як обидва племені, зустрівшись, вплинули одне на одного, що одне плем'я запозичило в іншого і що передало іншому, належить до цікавих і важких питань нашої історії. (Питання не існує, як не існує злиття русі й чуді. Професор ще не раз сам себе спростує. — В. Б.) Але оскільки цей процес закінчився поглинанням одного із зустрічних племен іншим (князь Рюрикович тільки прибрав фінські племена до рук. — В. Б.), а саме поглинанням чуді руссю (не русь, а лише князь, дружина і ченці. — В. Б.), то для нас важливий один бік цієї взаємодії, тобто вплив фінів на сторонню русь. У цьому впливі й полягає етнографічний вузол питання про походження великоросійського племені, яке утворилося із суміші елементів слов'янського й фінського з переважанням першого (це лише бажання. — В. Б.). Цей вплив проникав у російське середовище двома шляхами:
1) стороння русь, оселяючись серед тубільної чуді, неминуче повинна була шляхом спілкування, сусідства дещо (як скромно! — В. Б.) запозичити з її побуту;
2) чудь, поступово русіючи (русіти — це прийняти християнство або вийти заміж за дружинника. — В. Б.), всією своєю масою, з усіма своїми антропологічними й етнографічними особливостями, зі своїм обличчям, мовою, звичаями і віруваннями входила до складу російської народності. Обома шляхами в російське середовище проникло чимало фізичних і моральних особливостей, успадкованих від фінів, які розчинилися в ньому.
Слід припустити деяку участь (як хитро подається думка. — В. Б.) фінського племені у формуванні антропологічного типу великороса. Наша великоросійська фізіономія не зовсім точно відтворює спільнослов'янські риси… а саме, вилицюватість великороса, перевага смаглявого кольору обличчя і волосся, а особливо типовий великоросійський ніс на широкій основі з великою ймовірністю ставлять на карб фінському впливу» [5, с. 44].
Звернімо увагу на хитрування професора. Викладаючи матеріал, він робить, на перший погляд, дрібні помарки. Але які! Вони фундаментально змінюють усю картину. Здавалося б, професор уже давно визнав: ще немає російської держави, немає російського народу, а проте наполегливо втокмачує читачеві в голову думку про те, що саме русь з'явилася серед фінських племен. Не ченці, не дружинники, не Рюриковичи а саме — Русь! Адже якщо завзято не насаджувати слово «русь», тоді може закономірно виникнути запитання: на базі якого етносу з'явилися «великороси»?
Сподіваюся, що читачі розуміють усю неспроможність системи хитрощів, маніпуляцій і облуди. Та й професор, хоч скільки б маніпулював словами, повинен десь виказувати істину, інакше все матиме вигляд справжнього фарсу. Тому В. О. Ключевський робить висновок: