Бачите, цілком розпусною бабою була імператриця Катерина II. Аж до смерті коханців міняла, як рукавички. А подібні діяння суворо засуджуються і Богом, і церквою. Та й правління державою отримала з рук убивці — коханця Орлова, який порішив її законного чоловіка. Чи ваша церква та ваші віруючі прощають деспотам і розпусникам, аби тільки їхні діяння були в ім'я «великої Росії»?
Жорстоко, пане Глазунов, поводилася імператриця з народом: усіх загнала в кріпацтво, яке однаково що рабство.
Послухайте, що писав ще за життя Катерини II секундант-майор Петро Іванович Челіщев у рукопису «Подорож по Півночі Росії»:
«Ця дорогоцінна половина землеродних жителів (ідеться про кріпаків. — В. Б.), без яких ніщо в людському суспільстві не може стати досконалим, обтяжена узами рабства».
Так жила більша частина населення імперії за Катерини II, про що свідчить очевидець житія тих часів.
Як би ви себе почували, пане Ілазунов, будучи рабом, спізнавши батіг дворянина? Гадаю, ваша пісенька зовсім іншою стала б.
Вам, пане Глазунов, начхати на народ, чи російський, чи український. Ви ж панської крові. Вам «матінка» дорога тим, що приєднала до Росії «великий простір», підкорила й поглинула зі своїми родичами «споконвічного ворога» — Польщу. А попутно четвертувала й колесувала тисячі селян-путачовців, які повстали проти рабства, якого, до речі, не було вже в ті часи у цивілізованій Європі.
Дозвольте вам нагадати, що «матінка» і передову інтелігенцію тих часів не шанувала, жорстоко переслідувала:
Олександра Миколайовича Радіщева,
Миколу Івановича Новікова,
Івана Герасимовича Рахманінова.
Які прізвища!
Сподіваюся, пане Глазунов, ви читали «Подорож із Петербурга в Москву». Згадайте: «Мати Ваша однакової зі мною була думки про незначущість посад Ваших, від народження даних» [24, с. 110].
Бачите, якою розумною була людина, як далеко дивилася. А яких купців пересаджала «матінка» у в'язниці та каземати: Матвія Глазунова, Тимофія Полежаева, Павла Вавілова, Василя Глазунова і багатьох інших. Ваших особисто предків, пане Глазунов, знищила Катерина II. Навіщо ж перед нею падати на коліна? Хоч трохи поважайте себе!
Указом від 11 лютого 1793 року імператриця повеліла спалити 18656 примірників книг, які були знайдені в будинках і крамницях Миколи Івановича Новікова. Серед них: «Правила християнського життя», «Короткий нарис географії», «Геометрія», енциклопедичні словники, книги з медицини тощо. Ви про це геть забули. Лише про завоювання пам'ятаєте.
Але ж, як бачите, не все «чортова баба» здійснила. Ось, наприклад: «… грецький прожект… опанувати Кримом, винищити кочові племена на півдні, ліквідувати Запорозьку Січ, проникнути на Балкани, знищити Туреччину і покласти корону нового візантійського імператора на голову одного з онуків Катерини» [20, с. 25].
А ось ще одну таємну думку виказує українець, канцлер Катерини II граф Безбородько: «Що справи!.. Вони самі по собі йдуть. Пан Платон Зубов (повідомляю по секрету Глазунову — це коханець Катерини II, їй 62 роки, йому — 22. — В. Б.) справи розписав по тисяча сімсот дев'яносто сьомий рік. До цього року для встановлення торгівлі з Індією граф Валер'ян Зубов займе гарнізонами всі важливі місця в Персії й Тибеті. Суворов піде через Адріанополь до турецької столиці, для чого й флот готується. Китай теж збираються приборкати…» [20, с. 300].
Бачите: на древній Китай воліли зазіхнути!
Гадаєте, пане Глазунов, це художній вимисел? Анітрохи. Я вже подавав виписки з офіційних щоденників статс-секретаря імператриці Катерини II О. В. Храповицького, виданих у Москві 1862 року.
Ось і вам, пане Глазунов, цитата з цієї праці на пам'ять: «1786 рік, 5 липня. На рапорті Павла Сергійовича Потьомкіна про володіння Татар вимагати пояснення. Кордон не закінчено, потрібен час для виконання великого заходу. Кордоном буде Чорне море і підданство Перських власників, які рівнятимуться Герцогові Курляндському, до того йдеться» [23, с. 11].
Оце вони — справжні помисли російської аристократії і їхньої ставлениці Катерини II. Не зуміла «матінка» приєднати до імперії Персію та Константинополь. Інакше ваша спадщина, пане Глазунов, далеко б посунулася, аж до візантійських імператорів.
І Жириновський не знадобився б сьогодні.
Як же ви їй простили такі недоробки, пане Глазунов? Чи справді сподіваєтеся на Жириновського?!
1995 рік
1997 року, ранньої вересневої осені, Москва в екстазі відсвяткувала вигадане 850-річчя. Горілка, вино, пиво й шампанське лилися рікою. Мільярди російських рублів шпурлялися наліво й направо. На торжества за великі гроші були запрошені поважні артисти з Європи, юрбилися на підмостках артисти самої Москви, марширували оркестри, гриміли барабани, на Красній площі повалили міфічного Змія.